Завдяки своїм кореневищам, які швидко ростуть, вахта трилиста виступає в числі передових загонів під час заростання водойм і утворення сплавин. Кореневища вахти трилистої ростуть у бік відкритої води і плавають поблизу її поверхні: потонути їм не дають повітроносні порожнини. Переплітаючись між собою, кореневища бобівника трилистого скріплюються корінням і рослинними рештками. І ось уже під ногами хиткий, але міцний живий килим, який витримує вагу людини. За відповідних умов вахта трилиста може просуватися в глиб озера на 0.5 м щорічно. У наступі на озеро рослину вахти трилистої супроводжують шабельник, білокрильник, осоки, хвощі.

За науково обґрунтованого планування, організованого проведення заготівель і раціонального використання природних багатств запаси сировини дикорослих лікарських рослин тривалий час можуть залишатися майже незмінними (Д. С. Івашин). Проте з інтенсифікацією землеробства, випасанням рослин худобою та внаслідок безконтрольного збирання лікарських рослин населенням для особистих потреб і продажу відмічається значне збідніння природних запасів і майже повне зникнення окремих видів. Багато з них занесено до Червоних книг країни та республіки, до Червоної книги Донбасу.

Відвар і настій підземних частин рослини горця земноводного застосовують у разі хвороб шлунка, сечостатевої, нервової та ендокринної систем. Трава гірчака земноводного у вигляді сухого порошку використовується як гемостатичний засіб, настій гірчака земноводного використовується за шлункових захворювань і як діуретик. Настій листя горця має сечогінну властивість, він допомагає і в разі сечокам'яної хвороби. У Забайкаллі за допомогою трави рослини горця лікують діабет, на Алтаї - геморой, а в Австрії - носові поліпи та ракові пухлини.

Головне багатство ракових шийок горця зміїного - кореневище, заховане в землі. Зверху воно червонувато-коричневе, а на зламі - рожеве, темніє на повітрі. І все тому, що в ньому дуже багато дубильних речовин: до 36%. Тут же галова й елагова кислоти, катехін, кумарин, вітамін С, провітамін А, оксалат кальцію, фарбувальні речовини. Цілком готові ліки! Та до того ж ще й крохмалю до 30 %. Найбільше корисних речовин накопичується в кореневищах трави гірчака зміїного до осені, тому і збирають кореневища гірчака зміїного в цю пору року. У надземній частині горця теж багато вітаміну С (0.10-0.15%); є дубильні речовини, флавоноїди, кумарин, антоціан.

Насіння солодки і вовчуга підлягає скарифікації - протиранню з піском або механічному видаленню зовнішньої оболонки, щоб пошкодити епідерміс. Насіння наперстянки червоної і базиліка камфорного висівали в оранжереї, а потім розсаду в середині травня (після припинення заморозків) висаджували в ґрунт і періодично поливали. Посіви всіх рослин давали дружні сходи і гарний урожай, особливо в дощові роки. Агротехніка вказана також при описі деяких рослин. Таким чином, лікарські рослини, занесені до Червоної книги, можна успішно вирощувати в умовах Донбасу.

Ми готували також 20 % олійні настоянки із сирої рослинної сировини (звіробій, деревій, шавлія лікарська, шавлія мускатна, гісоп, м'ята, нагідки, подорожник великий) на рослинній олії, настоювали I місяць (сухі рослини можна настоювати в рослинній олії кілька годин на водяній бані), потім проціджували, відтискали. Олійну настоянку звіробою, а деякі хворі й настоянку нагідок, застосовували всередину, про що буде зазначено під час опису рослин. Ці настоянки ми також застосовували у 250 хворих на проктосигмоїдит у мікроклізмах. Ці препарати можна застосовувати також зовнішньо в разі трофічних виразок, ран, ерозій шийки матки тощо.

Лікарською сировиною рослини водяного перцю (горця перцевого) є вся надземна частина, яку збирають під час цвітіння, тобто майже все літо. Під час дослідження сировини рослини водяного перцю (гірчака перцевого) виявилося, що в ній є флавонові глікозиди (7 видів), трохи дубильних речовин (3-4%), органічні кислоти, ефірні олії, сапоніни, вітаміни К, РР і С, каротин. Лікувальні властивості цього гірчака визначаються наявністю глікозиду полігопі-перину та значної кількості вітаміну К, а також флавоноїдів, серед яких - рутинол, що зменшує

Крім декоративності рослина дербенник верболистий має масу корисних властивостей. Дослідження показали, що в листі та стеблах дербенника верболистого містяться танін, смоли, каротин, сліди ефірної олії, глікозид салікарин; у коренях дербенника верболистого дубильні речовини, сапоніни; у насінні - алкалоїди, глікозид літрарин; у квітках - флавоноїди. Дербенник верболистий високо цінується у народних лікарів. Лікарською сировиною дербенника верболистого вважаються трава і кореневища; першу збирають під час цвітіння, другі - восени.

Дедалі більша популярність фітотерапії пояснюється багатьма причинами. Фітотерапевтичні препарати зазвичай діють слабше і повільніше, ніж синтетичні, у них менше побічних і алергічних реакцій. Вони мають широкий діапазон лікувальних властивостей (чинять болезаспокійливу, седативну, тонізуючу та іншу дію). Універсальність застосування залежить від вмісту в рослинах комплексу кількох лікарських речовин, що діють по-різному. Лікарськими рослинами за потреби можна користуватися довго (роками) без побоювання завдати шкоди хворому, змінюючи прописи або роблячи через кожні 1-2 місяці перерви на 2-3 тижні.

Дуже популярний дягель лікарський у народній і науковій медицині. Чого тільки немає в сировині рослини дягеля лікарського: ефірні олії, кумарини, дубильні речовини, цукри. Багато тут і сильних органічних кислот: ангелікової, валеріанової, яблучної, оцтової; є каротин і крохмаль. У листі та квітках дягелю лікарського присутні флавоноїди, у плодах - кумарини. Сік кореневища дягеля лікарського так насичений речовинами, що подразнює шкіру до почервоніння. З давніх-давен рослину дягель лікарський використовують для поліпшення травлення; за його допомогою лікують деякі шлунково-кишкові та ниркові захворювання; екстракт дягеля лікарського діє і як потогінний засіб.

У молодих пагонах жерухи аптечної виявлено жирні олії, подібні до гірчичної, вітаміни С, В і Е, каротин, сапоніни, алкалоїди; у насінні - жирна олія (до 24 %), а в коренях - йод. Лікарською сировиною жерухи аптечної є вся рослина (з листям і квітами). Рослина жеруха аптечна використовується як діуретичний, апетитний протицинготний засіб. Відвар жерухи аптечної рекомендують у разі деяких онкологічних захворювань і хронічних закрепів, а сік корисний у разі анемії, нирково- і жовчокам'яної хвороб, пієлонефриту. Зовнішньо - у вигляді мазей і примочок - нею лікують ліпоми і бородавки.

Авран лікарський застосовується в народній медицині в невеликих дозах усередину як серцевий, сечогінний, жовчогінний, глистогінний (у разі інвазії аскаридами та карликовим ціп'яком) і сильний проносний засіб, а також у разі хвороб печінки, селезінки, атонії кишківника та хронічних захворювань шкіри (всередину і зовнішньо) - запеклого свербіння шкіри, корости, трофічних виразок, екземи, сверблячки, застарілих виразок, лишаїв, стійких висипів на шкірі та подагри. У Болгарії рекомендують порошок трави по 0,14-0,3 г 3 рази на день або настій із 2 ч. л. у склянці окропу - добова доза. Гарячий настій трави вважається сильнодіючим проносним засобом. Авран лікарський вивчений експериментально на тваринах.

Рослина цетрарія ісландська визнана науковою медициною, відома і серед народних лікарів. Річ у тім, що слані цетрарії ісландської на 80 % складаються з вуглеводів, а половина з них - ліхенін (особливий лишайниковий крохмаль). При намочуванні ліхенін сильно розбухає, після чого вже може засвоюватися організмом. Є в рослині ісландського моху гірка речовина (2-3 %), цетрарин, фумарова кислота, камедь, цукор, мінеральні солі, вітамін В12. Але особливо цікава для медицини уснінова кислота цетрарії ісландської, що має сильну бактерицидну дію. Навіть у малих дозах (1 : 2000000) вона вбиває хвороботворні мікроби, а в сильніших - і збудників туберкульозу. Препарати з рослини цетрарії ісландської діють заспокійливо на нервову систему; обволікаючи слизову оболонку шлунка і кишківника, вони лікують проноси і хронічні закрепи.

Лікарською сировиною є товсті та гіллясті кореневища півників болотних, які заготовляють навесні та восени. У них виявлено ефірні олії (іридин, кетон, ірон), глікозиди, дубильні речовини, органічні кислоти, крохмаль, цукор, вітамін С. В аптечній справі сировина ірису касатика болотного відома під назвою "фіалковий корінь". Застосовують півник болотний як знеболювальний засіб у разі запалення ясен і під час прорізування зубів. Товчений фіалковий корінь додають навіть у зубні порошки.

Як лікарська рослина кропива дводомна була відома вже давнім слов'янам. Під час розкопок одного з городищ, датованого 510 р. до н. е., було виявлено залишки багатьох лікарських рослин, зокрема й кропиви. У науковій медицині препарати кропиви дводомної призначають за недокрів'я, анемії, атеросклерозу, деяких захворювань печінки та жовчовивідних шляхів. Їх успішно застосовують у разі порушень обміну речовин, ревматизму, астми, як протигарячковий і протираковий засіб, навіть як тонізувальний. При їх вживанні підвищується згортання крові; крім того, вони діють як антигельмінти. Настої, екстракти й особливо свіжий сік кропиви дводомної - полівітамінний і загальнозміцнювальний засіб.

Зовнішньо відвар кореневища використовують для полоскання, примочок, ванн і у вигляді порошку. Сік кореневища лепехи вживають для посилення зору, слуху, поліпшення пам'яті та від куріння. Відваром із суміші кореневища лепехи, кореня лопуха (по одній жмені) і шишок хмелю (дві жмені) на 3-4 л води миють голову двічі на тиждень у разі випадіння волосся та лупи (В. В. Кархут). У разі захворювання сечостатевих органів роблять сидячі ванни у відварі 30 г кореневища на 1 л води. Тривале жування кореневища посилює блювотний рефлекс, що використовують для позбавлення від куріння.

Давно в народі відомі лікувальні властивості родовика лікарського. Ще за старих часів, не знаючи її хімічного складу, вважали її здатною лікувати пухлини. Говорили, що рослина родовичок лікарський "паче всіх зілля канцерових виразок загоює". Навіть у латинській родовій назві родовища родовика лікарського, що складається з двох слів, міститься його лікувальний сенс: sanguis - "кров" і sorbere - "вбирати". Найбільший ефект як кровоспинний і протизапальний засіб відзначали в разі шлункових кровотеч. Вживали рослину родовик лікарський і для лікування шлунково-кишкових захворювань, і як бактерицидний засіб.

Основною лікарською сировиною жостеру ламкого є кора. Але у свіжому вигляді вона викликає нудоту і блювоту; тому її піддають тепловій обробці, витримуючи годину при температурі 100 °С, або зібрану зберігають 1-2 роки. Застосовують кору жостеру ламкого як проносне, що визначається наявністю в корі антраглікозидів та їхніх похідних. Є в корі й дубильні речовини, цукри, яблучна кислота, трохи ефірних олій. Лікарську дію на організм мають також листя, коріння, плоди жостеру ламкого. Використовують крушиннік за різних шлунково-кишкових захворювань: спастичних колітів, закрепів, атонії кишківника, для регулювання діяльності кишківника за геморою.

Дуже популярний у народній фітотерапії солодкуватий смолистий березовий сік. Це не тільки приємний освіжаючий дієтичний полівітамінний дієтичний напій, а й напій, що бадьорить і лікувальний. Свіжий або консервований сік берези застосовують як загальнозміцнювальний, протицинговий, сечогінний, такий, що тамує спрагу і нормалізує обмін речовин, засіб всередину і зовнішньо. Застосовують його в разі туберкульозу легень та інших захворювань бронхів і легень, анемії, загальної слабкості, подагри, ревматизму, артрозу, сечокислого діатезу, хронічного пієлонефриту, шкірних захворювань (екземи, вугрів, фурункульозу, висипань, лищяїв), ранок, виразок та інших захворювань, особливо корисний сік для ослаблених дітей. За хронічного нежитю п'ють щоранку 1 склянку соку. Березовий сік також популярний у косметиці - для виведення пігментних плям на обличчі. Ним також миють голову в разі лупи та випадіння волосся.

Кмин застосовують у медицині в разі гострих і хронічних захворювань печінки, жовчного міхура і жовчних шляхів (холецистит, гепатити, дискінезії жовчних шляхів, жовчнокам'яна хвороба, холангіт), а також у разі захворювань травно-кишкового тракту (гастрит, коліт, панкреатит, атонічні та спастичні закрепи). Препарати з трави цмину збуджують секрецію жовчі, шлункового і панкреатичного соку, збільшують діурез і мають слабку заспокійливу, сечогінну, спазмолітичну, вітрогінну, кровоспинну дію, підвищують тонус жовчного міхура, а також покращують обмін речовин і метаболічну функцію печінки.