Кореневище кубушки жовтої використовують для отримання лютенурину - лікарського препарату, який застосовують для лікування трихомонадних захворювань і як протизаплідний засіб. Екстракти кореневища кубушки жовтої входять до складу зборів, якими лікують хвороби сечового міхура, анацидний гастрит, виразку шлунка. Є показання на отруйність рослини, тому під час збирання лікарської сировини кубушки жовтої слід бути обережним.Кубушка жовта здавна застосовується в народній медицині. Відвари кореневищ і квіток кубушки жовтої вважали хорошим засобом від кашлю. Настій листя і стебел використовували за деяких хвороб нирок, кореневище кубушки разом зі стеблами - за ревматизму і подагри. З бутонів готували настій, за допомогою якого лікували нирковокам'яну хворобу; настоянку квіток кубушки жовтої також пили за каменів у нирках.

Настій квіток бузини чорної має потогінну, дезінфікуючу, сечогінну, протизапальну, протипроносну, проносну, жовчогінну, відхаркувальну, в'яжучу, болезаспокійливу, жарознижувальну, заспокійливу, кровоочисну, спазмолітичну, пом'якшувальну і ранозагоювальну властивість. Застосовують у медицині за застудних захворювань, грипу, бронхітів, ларингіту, захворювань нирок і сечового міхура, а також за невралгій. Професор А. Д. Турова рекомендує настій квіток бузини чорної для інгаляцій, полоскань у разі захворювань дихальних шляхів, ангіни, грипу та бронхоектазів.

Латаття чисто-біле може утворити дуже велику масу, але переважають у ній кореневища: до 5 т/га. Кореневища латаття чисто-білого і використовують найбільше в народній медицині, хоча в хід ідуть і листя, і квіти, і насіння. Наприклад, настої та відвари кореневищ латаття чисто-білого застосовують за артритів, ревматизму, хвороб нирок, сечового міхура, жовтяниці. Настої квіток латаття рекомендують у разі анемії, хвороб серця і нервової системи, а також як жарознижувальний і заспокійливий засіб. Листя і черешки латаття вважаються протижовтяничним і проносним засобом. У давнину латаття чисто-біле називали русалочою квіткою або одолень-травою, здатною здолати будь-яку хворобу.

У народі дуже шанують рослину комірник і називають її сорокоприточником, що допомагає нібито від сорока недуг. На ліки його збирають у "білому цвіті". Хімічні аналізи показали, що в усіх частинах гадючника в'язолистого багато цілющих речовин: у підземних - таніди, флавоноїди, кумарини, лейкоантоціани, вітамін С; у листках гадючника в'язолистого, окрім перелічених, є катехіни і до 0,2 % вітаміну С. У квітах виявлено також ефірні олії, ароматичні сполуки, стероїди, фенолкарбонові кислоти, фенолглікозиди, каротиноїди; у насінні гадючника - дубильні речовини, віск, жирні олії.

До осені перстач прямий накопичує у своїх товстих дерев'янистих кореневищах, схожих на бульби, цілющі речовини. Тоді ж, восени, або ранньою весною кореневища і заготовляють. Але збирати їх слід обережно і не всі підряд, інакше відновлення заростей затягнеться на 7-8 років. Урожай кореневищ перстачу прямого сильно коливається: у перерахунку на суху масу може бути .3.5 і 500 г/м2. Висушене кореневище перстачу прямого зовні буре, а на зламі - темно-червоне, з приємним запахом і дуже терпким смаком.

Лікарська сировина ялівцю - шишкоягоди, а хвою і деревину використовують в інших напрямках. У м'ясистих шишках ялівцю містяться ефірна олія, глюкоза, смола, віск, глікозиди, органічні кислоти (мурашина та оцтова); у корі - дубильні речовини; у хвої та шишках - вітамін С (у плодах - до 0,056 %, а в хвої - до 0,250 %). Ефірна олія ялівцю звичайного має сильну місцево-подразливу дію. Прийоми всередину великих доз ялівцю викликають спочатку збудження нервової системи, а потім - гальмування. Суха перегонка дає олію Oleum cadinum, яку застосовують як відволікаючий засіб. Плоди ялівцю мають виражену сечогінну та протизапальну дію.

Ще в глибоку давнину багато знахарів, шаманів, придворних і народних лікарів намагалися з'ясувати причину лікувальної сили різних рослин, зокрема й дерев. Намагалися зрозуміти, чому лікарська сировина одного дерева лікує суглоби, надає сили, інше - лікує шкірні недуги, третє - гіпертонію тощо. Намагалися також розібратися, чому інше дерево призводить до негативних результатів. І тільки з розвитком хімії з'явилася можливість проникнути в механізм дії рослинних (а також тваринних) тканин. Із тканин різних дерев виділено корисні речовини, що мають виражену біологічну та біохімічну активність. І хоча такі речовини містяться в деревах зазвичай у невеликих кількостях, вони досить часто чинять сильну дію на ті чи інші органи або системи організму.

Перш ніж приступити до збору цілющих рослин, необхідно знати самі рослини (що, до речі, неважко, якщо ви розумієтеся на деревах хоча б за зовнішніми їхніми характеристиками), уміти відрізняти від інших близьких видів (скажімо, тополю від осики), знати місця, де ростуть ті чи інші дерева. І не заготовляти цілющу сировину поблизу доріг, заводів, сміттєзвалищ. Збору підлягають тільки ті частини дерев, які зазначені як лікарські. Багато хворих самостійно в домашніх умовах готують для себе та близьких різноманітні лікарські форми, передусім відвари, настої, настоянки, порошки, мазі. У зв'язку з чим вважаємо за потрібне нагадати правила приготування цих лікарських форм.

Під час лікування багатьох хвороб використовують десятки видів дерев, з яких ми розглянемо тільки ті, які частіше застосовують у практичній медицині, головним чином народній. Більшість із цих дерев росте в середовищі проживання наших співгромадян. Ми дамо загальну характеристику цілющих дерев. Наведемо перелік захворювань, за яких застосовують ті чи інші частини різних дерев, їхніх окремих органів. Лікарською сировиною абрикоса слугує насіння, одержувана з нього олія. Крім того, в медичній практиці широко використовують плоди й абрикосову камедь. Дуже корисний для здоров'я в разі хвороб печінки та гіпертонії.Лікарська сировина айви - насіння і слиз на ньому, але в народній медицині з лікувальною метою використовують листя айви, її плоди.

У квітках акації містяться глікозид, робінії, ефірна олія (із запахом квіток дерева), що містить метиловий ефір, та інші властиві акації речовини. Квітки її мають відхаркувальний ефект, використовують їх і під час лікування застудних захворювань. Плоди апельсина містять органічні кислоти, цукри, азотисті та фарбувальні речовини, мінеральні солі, вітаміни A, B, В2 і С. Багатий апельсин і на фітонциди. Шкірка плодів містить кілька видів ефірних олій. У медичній практиці застосовують настій листя берези, який має сечогінний ефект, а відвар із бруньок - і жовчогінний ефект. Готова сировина - темно-коричневі або бурі бруньки - не повинна містити інших частин рослини (сережок, гілок) понад 8%, сторонніх домішок. Препарати березових бруньок використовують для втирань, компресів і ванн у разі міозитів, артритів, погано гояться рани, екземи, пролежнів.

У плодах вишні містяться цукри (глюкоза, фруктоза), вітаміни А, С, РР, а також органічні кислоти (лимонна, яблучна), дубильні, фарбувальні речовини. У плодах вишні є такий життєво важливий мікроелемент, як мідь, що сприятливо впливає на процеси кровотворення. Багата вишня і танінами, ферментами. Кора її містить дубильні речовини, глікозиди, лимонну кислоту. Настій квіток граната застосовують у разі рясних менструацій, рідких випорожнень. Зовнішньо його використовують для швидшого загоєння ран. Припарками з квіток користуються для прикладання до запалених місць. Гранатовим соком полощуть ротову порожнину в разі запальних процесів у горлі.

Культивована валеріана дає великий урожай і сировину кращої якості, ніж дикоросла. Однак корінь квітучих екземплярів стає дерев'янистим і підгнилим. На ділянці другого року життя під час вирощування її на сировину необхідно проводити вершкування (пасинкування), тобто зрізати квітконосні стебла на початку їхнього росту, що сприяє значному підвищенню врожаю коренів. Заготовляють сировину ранньою весною або восени. Сушіння та зберігання валеріани побігоносної мають здійснюватися в приміщеннях, не доступних для кішок, які залюбки гризуть і розтягують коріння валеріана.

Настій (або відвар) трави гірчака застосовують для полоскання за захворювання ясен і мигдаликів, спринцювання за білі, для промивання і ванн за гнійних ран ("дикого м'яса"), сидячих ванн у разі геморою та свербежу заднього проходу. Сухим порошком або свіжим соком трави гірчака лікують рани. У вигляді болезаспокійливої припарки трави гірчака за екземи, синців, наривів, абсцесів. Кашку зі свіжої молодої трави гірчака прикладають на гнійні рани, за золотухи, до порізів, фурункулів, гангренозних ран, геморою. За цих захворювань застосовують також мазь із трави гірчака. Полощуть рот за зубного болю та пародонтозу соком трави гірчака з водою у співвідношенні 1 : 10. Кашку зі свіжого листя замість гірчичника прикладають на потилицю в разі нежитю та головного болю. Свіжу траву разом із насінням використовують для виведення веснянок на обличчі.

Плоди груші містять цукри, органічні кислоти (переважно яблучну), дубильні, пектинові, мінеральні речовини, флавоноїди, ензими, фітонциди. Груша звичайна досить багата на вітаміни А, В2, В6, С. Грушу звичайну завжди вважали прекрасним дієтичним продуктом. Дуб звичайний, а саме його кору здавна широко застосовували під час лікування всіляких недуг. Відвар із неї застосовували для ванн і полоскань у разі хвороб ротової порожнини, опіків, шкірних тріщин, екзем, геморою. Настій же використовували в разі проносу, шлунково-кишкових кровотеч. Настоянку застосовують для полоскань у разі запальних процесів порожнини рота. У народній медицині часто застосовується лікувальна верба біла. Її кора у вигляді відвару, який використовують за гарячкових станів, ревматизму, а також як в'яжучий і протизапальний засіб за стоматитів, гінгівітів і катарів верхніх дихальних шляхів. Використовують настій як кровоспинний, сечогінний і жовчогінний засіб.

Супліддя інжиру дуже цінні, бо містять багато цукру. Досить багато в інжирі білків, які добре засвоюються організмом, вітамінів; дуже багато солей калію, кальцію, магнію, фосфору і заліза, клітковини й щавлевої кислоти. Наші предки добре знали, що каштан кінський підвищує стійкість кровоносних судин, поліпшує склад крові. Доведено, що лікарська сировина з цього дерева сприятливо впливає на діяльність серцево-судинної системи, тому відвар із листя каштана корисний за коронарної хвороби, ревматизму. Кедр сибірський багатий на вітамін С і каротин. Крім того, у хвої, а також у бруньках і молодих пагонах містяться ефірні олії та мікроелементи (марганець, мідь, залізо, магній, нікель, кобальт, йод).

У народній медицині клен платаноподібний здавна використовують під час лікування хвороб нирок і сечового міхура, а також як відхаркувальний засіб у разі застудних захворювань. Настоєм з подрібнених плодів промивають гнійні рани, які важко гояться. Лавр благородний здатний виводити шлаки з організму, підвищувати імунітет. Настій із нього виганяє пісок і камені з нирок, знімає спазми, збуджує апетит. Він входить до складу рослинної олії, яку використовують під час лікування артритів, міозитів, невралгії. Цитрус лимон, завдяки великому вмісту в ньому лимонної кислоти, добре втамовує спрагу, чинить сечогінну та жовчогінну дію. Має лимон і протизапальний, бактерицидний, протиглистовий ефекти.

М'ята польова діє заспокійливо і на центральну нервову систему. Ментол, будучи судинорозширювальним засобом, входить до складу крапель для лікування нежитю і до валідолу. Має м'ята польова ранозагоювальну та протизапальну дію, тому застосовується для полоскання горла в разі ангін. М'ята польова - неодмінний компонент різних лікувальних чаїв: вітрогонного, жовчогінного, потогінного. Китайська медицина визнавала м'яту польову очною травою і рекомендувала для промивання очей, а російські селяни купали в м'ятному відварі дітей, хворих на золотуху та рахіт.

Відоме дерево вільха і як лікарська рослина (йдеться одразу про два види, бо лікарські властивості та дії на організм у них хоч і не буквально, але схожі). Лікарською сировиною вільхи є майже всі частини: листя, кора, суцвіття, коріння. Але головна сировина - "вільхові шишки". Це дерев'янисті супліддя, які збирають взимку. Їх урожай, наприклад, у Білорусії становить від 10 до 500 кг/га. Під час детального дослідження в шишках виявлено флавоноїди, дубильні речовини, кумарини, вищі жирні кислоти, фенолкарбонові кислоти; у корі - ефірну олію, дубильні та фарбувальні речовини, вітамін РР, тритерпеноїди; у листках - білок, жир, вітамін С, каротин, флавоноїди, смоли, дубильні та гіркі речовини. Звісно, хімічний склад двох видів вільхи дещо різний, але дуже багато і спільного.

У листі росичок містяться антибіотик плюмбагін, пептинозуючий фермент дрозерон, мінеральні солі, органічні кислоти, фарбувальні та дубильні речовини, антоціановий пігмент, вітамін С. Екстракти з цієї трави є основою препаратів дрозерину і дрозану, якими лікують кашлюк, ларингіт, трахеобронхіт і бронхіальну астму. Спазмолітичною та антибактеріальною дією цього препарату пояснюється заспокійливий вплив його під час кашлю. Використовують росичку круглолисту і під час лікування хвороб обміну речовин, і навіть у гомеопатії (за кашлюку, ларингіту, туберкульозу). Дослідження показали, що потогінні грибки і бактерії пригнічує плюмбагін, а туберкульозні бактерії, стрептококи - нафтахінон. З'ясовано, що в невеликих дозах плюмбагін збуджує, а у великих - спричиняє конвульсії і навіть параліч.

Шабельник болотний допомагає за ревматизму, деяких шлунково-кишкових і застудних захворювань, як жарознижувальний засіб. А спиртові витяжки коренів і кореневищ шабельника болотного сприяють полегшенню хворобливого стану в разі запальних процесів у суглобах і відкладення солей. Його дія повільна, тому потрібне тривале лікування. Багато хто відзначає, що полегшення стану настає, хоча й не відразу. Але чи розчиняє він солі в організмі, невідомо. Свіжу траву шабельника болотного застосовують зовнішньо; у цьому разі вона діє як ранозагоювальний і протизапальний засіб. Відвар, приготований із суміші квіток, листя, стебел і кореневищ шабельника болотяного, використовують для полоскання рота в разі розпушення ясен і зубного болю, а подрібнену й заварену траву шабельника болотяного - як компрес за забитих місць.