Встановлено, що препарати омели з верби в експерименті знижують збудливість центральної нервової системи, запобігають або послаблюють судоми, пригнічують серцево-судинний центр, чинять переважну дію на довгастий центр, безпосередньо розширюють судини нижніх кінцівок і печінки. Новіші дані свідчать про те, що препарати омели посилюють діяльність серця і сповільнюють ритм серцевих скорочень, а також чинять пригнічувальний ефект на поділ клітин і синтез ДНК (В. Петков). Токсичність свіжої омели в 100 разів вища за висушену (цит. за П. М. Лашкарьовим).

Відвари і настої сировини для компресів і ванн, а також мазь застосовують у разі лишаїв, ран, трофічних виразок, опіків, фурункульозу. Відваром кори полощуть рот у разі зубного болю. Соком із дерева змащують лишаї та бородавки. Запарене подрібнене молоде сире листя у вигляді припарок, а також мазь і спиртову настоянку застосовують за захворювань суглобів, м'язів і радикуліту. Розтерті бруньки й молоде подрібнене листя в марлевій сумочці опускають в окріп, віджимають і прикладають гарячим на суглоби, а теплим - за геморою. Мазь із золи деревини, а також смолянисту рідину з деревини, отриману шляхом сухої перегонки, застосовують зовнішньо за екземи. Однак ця рідина викликає сильне печіння, а тому наносити її на великі ділянки шкіри не слід.

Професор С. А. Томілін рекомендував очиток їдкий за гіпертонічної хвороби. У Болгарії його застосовують у разі виразки шлунка, печії, випадання прямої кишки, як болезаспокійливий засіб за геморою, за подразнення і сильного свербіння в ділянці анального отвору. Зовнішньо - настоєм трави очитка промивають рани і виразки, товчену свіжу траву прикладають до струпів на голові, мозолів і ракових пухлин. Припарки з відвареної в пиві трави очитка прикладають на хворі суглоби. Сік і мазь зі свіжої та сухої трави на свинячому жирі - в разі мозолів, бородавок, гнійних ран і виразок, пігментних плям, ластовиння, лишаїв, дерматозів, що сверблять, екземи, перелому кісток, висипів і гнійних кірок на голові. Таку мазь із додаванням камфори застосовують у разі набряків і захворювань суглобів.

Переступень білий - багаторічна ліана з родини гарбузових. Стебла тонкі, дуже довгі (до 4 м), кучеряве, з вусиками. Листя шорстке, широке, нагадує листя огірка. Квітки жовто-зелені. Цвіте в червні - липні. Плід - соковита, зелена, а потім чорна ягода. Корінь білий, товстий, вагою до 3 кг і більше, з неприємним запахом і гірким смаком. Переступень білий - зустрічається на Донбасі в лісах, серед чагарників, біля парканів. Запаси його обмежені, рослина підлягає охороні. Добре росте в культурі за підзимового посіву.

Лимон - вічнозелене дерево, як чагарник, із сімейства рутових, що зимує у нас на Чорноморському узбережжі у відкритому ґрунті і вирощується як кімнатна культура. Наявність великої кількості вітамінів, головним чином С і Р, обумовлює його лікувальні властивості. З усіх цитрусових лимон має найбільший лікувальний ефект. Застосовують лимон у разі гарячкових захворювань і гіпо- та авітамінозів. Лимонну олію використовують для поліпшення смаку і запаху ліків. Препарати лимона (олія, настоянка, сироп, свіжа і висушена кора плодів) офіційні в багатьох країнах світу. Липа серцеподібна (дрібнолиста) (від грец. tilia - крило, за крилоподібною приквіткою; cordata - серцеподібні листки) - загальновідоме дерево із сімейства липових, заввишки 20-40 м, з густою кроною, що живе 300-400 років і більше. Настій липового цвіту має потогінну, жарознижувальну, бактерицидну, а за даними болгарських учених - діуретичну, слабку спазмолітичну і секретолітичну властивості (Д. Йорданов та ін.). Застосування липи в медичних цілях рекомендовано у вигляді настою або відвару за застудних захворювань, пієлітів, як сечогінний засіб.

У домашніх умовах за низки захворювань вживають 10 % настоянку квіток пижма на білому вині - по 15 мл кожні 2 години. Зовнішньо настоянку з листя пижма і квіток використовують для полоскання в разі стоматитів, для спринцювання в разі білявок, для миття волосся, в разі лупи, для втирань, компресів і ванн - у разі подагри, ревматизму, артрозів, болю в суглобах, стопах, судом ніг, вивихів і ударів. Запарені квітки у вигляді компресу прикладають до фурункулів і набряклих місць. Сік рослини, або 10 % спиртова настоянка, або порошок для присипки, або 5-50 % мазі - у разі гнійних ран і виразок, саден, укусу бджіл, корости та інших захворювань шкіри.

У медицині застосовують препарат плантаглюцид і сік подорожників (суміш рівних об'ємів соків обох подорожників, консервованих спиртом) у разі гіпоацидних гастритів, хронічних колітів (із закрепами), виразкової хвороби без підвищення кислотності (у період загострення і для профілактики рецидивів), хронічного холециститу, токсикозу вагітності. Настій листя подорожника - за захворювань органів дихання.

Настій трави полину - для полоскання рота в разі неприємного запаху та зубного болю, компресів і примочок у разі очних хвороб, рани, виразки, забитих місць, що важко гояться й кровоточать, забитих місць і укусів комах, корости, мозолів. При цьому використовують також свіжий сік полину або товчене листя. Лікар А. І. Павленко (м. Артемівськ) лікував хворих на псоріаз 30-50 % маззю з порошку квіток полину. М. А. Гарбарець рекомендує мазь з 1 частини соку і 4 частин жиру.

Використовують траву прострілу з квітками або зібрану без квіток з 15 травня до 15 червня. У свіжій рослині містяться: ефірна олія, протоанемонін, фітонциди, алкалоїди, сапоніни, вітаміни, у сухій траві прострілу: дубильні речовини, глюкозидоподібні, алкалоїдоподібні та смолисті речовини, понад 20 різноманітних макро- і мікроелементів, протоанемоніну не виявлено.

Парило звичайне - багаторічна рослина з родини розоцвітих. Стебло пряме, міцне, 30-100 см і вище. Рослина вкрита волосками. Нижнє листя в прикореневій розетці переривчасто-перисте, знизу сірувате. Квітки жовті, дрібні, в довгих колосовидних суцвіттях. Парило звичайне цвіте з червня по серпень. Плоди щетинисті чіпкі сім'янки. Парило звичайне росте повсюдно серед чагарників, на узліссях лісів, схилах, сухих луках, на пагорбах, галявинах та інших місцях.

Лопух великий (реп'ях) - дворічна трав'яниста рослина з родини складноцвітих, з довгим стрижневим коренем. Використовують коріння, яке збирають восени на першому і другому році. Запах лопух великий має слабкий, своєрідний, смак солодкуватий з відчуттям слизовості, а настій і відвар коріння мають сечогінну і потогінну дію. Застосування лопуха, а саме його екстракту коренів, покращує склад крові та сечі у хворих на подагру з одночасним поліпшенням клінічного статусу. У вітчизняній народній медицині корінь знаходить широке та багатостороннє застосування: у разі нирковокам'яної хвороби, діабету, подагри та ревматизму, водянки, геморою, рахіту та золотухи, фурункульозу, хронічної екземи, закрепів, а також у разі отруєння ртутними препаратами й від укусів отруйних тварин...

Цибуля ріпчаста - дворічна трав'яниста рослина із сімейства лілійних, заввишки 60-100 см. Батьківщина рослини - південно-західна Азія. Культивується по всьому колишньому СРСР. З усіх видів цибулі цибуля ріпчаста має найбільше значення в лікарському відношенні. Розводиться як городня культура. Гострий запах і подразнювальна для слизових оболонок дія зумовлені ефірною олією, що містить сульфіди. Виділена з цибулі кристалічна речовина вбиває золотистий стафілокок і дифтерійну паличку в розведенні 1 : 100 000. Препарати цибулі мають вітамінну активність (особливо С), знезаражувальну, гіпотензивну дію. Застосування цибулі рекомендовано в разі гіпертонічної хвороби, артеріосклерозу, у разі гіпо- та авітамінозів і в усіх інших випадках, коли потрібне додаткове введення вітаміну С; у разі атонії кишечнику, колітів недизентерійного походження.

Часник - загальновідома багаторічна трав'яниста трав'яниста цибулинна рослина з родини лілійних, до 1 м заввишки, з яйцеподібною цибулиною, що складається з 6-10 дрібних цибулин. Завдяки наявності фітонцидів часник має сильну бактерицидну дію. Встановлено, що леткі фракції, які виділяються з розтертої тканини часнику, чинять токсичну дію на дріжджові гриби, вбивають дріжджову культуру, яка перебуває за кілька сантиметрів від поверхні кашки. Застосування часнику рекомендовано для виведення з організму різних видів мікробів. Властивості часнику гальмують розмноження бактерій, нижчих грибів і мікроорганізмів, чинять бактерицидну дію на дифтерійні палички, туберкульозні мікобактерії, стафілококи, стрептококи та на збудників дизентерії. Найбільша активність фітонцидів часнику відзначається у весняний час, до осені вона знижується.

Малина звичайна - загальновідомий, багаторічний чагарник із сімейства розоцвітих. Цвіте малина звичайна наприкінці червня і в липні. Плоди дозрівають у липні - серпні. Використовують для лікувальної мети зрілі плоди - ягоди - дикоростучої малини без конусоподібного квітколожа. Запах висушених плодів ароматичний, смак приємний солодкувато-кислий, сушені плоди мають гарну потогінну властивість. Застосування малини у вигляді настою рекомендовано при застудних захворюваннях, грипі, ангіні тощо; у вигляді сиропу для поліпшення смаку ліків, входять у різні потогінні збори. Малина звичайна (квітки, листя, плоди) застосовується нами як антисклеротичний, протизапальний, жарознижуючий та високовітамінний засіб при гіпертонічній хворобі, атеросклерозі та за застуди.

За останні роки було встановлено, що солодка має більш багатосторонню біологічну активність. антибіотичною, протипухлинною, біостимулювальною, протистоцидною, антидотною, ранозагоювальною, а також регулюючою водно-сольовий обмін, такою, що знижує кислотність шлункового соку і стимулює синтез ендогенних гормонів надниркових залоз.

З лікувальною метою використовують бруньки та однорічну хвою сосни, у побуті - живицю (смола) і продукти її переробки (скипидар, каніфоль, дьоготь) та молоді шишки. У бруньках містяться ефірна олія, смоли, вітаміни С, К, дубильні та гіркі речовини, мінеральні солі. Зимова хвоя сосни багата на вітаміни С, К, Е, каротин, а також містить терпени, алкалоїди, фітонциди; у живиці до 35 % ефірної олії та смоляні кислоти.

Стальник пашенний застосовують у медицині за геморою, тріщин прямої кишки та хронічних закрепів, маткових кровотеч, особливо за клімаксу. У народній медицині використовують також у разі запалення й каменів нирок і сечового міхура, простатитів, подагри, артрозів, ревматизму, різних набряків, водянки, головного болю, епілепсії, білявок, безпліддя та інших захворювань, зовнішні ванни - за хронічних дерматозів: екземи, вугрів, висипів, золотухи, фурункульозу (додатково до внутрішнього застосування).

У народній медицині сухоцвіт застосовують також у разі різних внутрішніх і зовнішніх кровотеч, гастритів, колітів, неврозів, серцебиття, головних болів, проносів, туберкульозу й абсцесу легень, цинги, цукрового діабету та інших захворювань. Широко застосовують її зовнішньо у вигляді компресів, примочок, тампонів, спринцювань із настою трави сухоцвіту, а також мазі під час лікування ран, виразок, опіків, свищів, ерозій шийки матки тощо. Порошком трави сухоцвіту присипають шкіру за мокнучої екземи, лишаю і випадання гемороїдальних вузлів, що кровоточать, як кровоспинний засіб (А. П. Левчук).

Мати-й-мачуха звичайна - багаторічна трав'яниста рослина із сімейства складноцвітих. Використовують квіткові кошики, які збирають на початку цвітіння із залишком квітконіжки не більш як 5 см, і листя - у червні, яке общипують до половини черешка. Висушена мати-й-мачуха звичайна має гіркуватий із відчуттям слизовості смак, без запаху. Мати-й-мачуха звичайна має протизапальну дію, посилює секрецію бронхіальних залоз, пом'якшує, відхаркувальну і потогінну дію. В експерименті встановлено, що застосування мати-й-мачухи чинить спазмолітичну дію, якщо виготовити водний відвар на листі рослини. Листя мати-й-мачухи ми рекомендуємо як протизапальний, пом'якшувальний, обволікальний засіб у разі захворювань дихальних органів, а також як антисклеротичний засіб у разі гіпертонічної хвороби, атеросклерозу та інших захворювань.

У народній медицині застосовують у разі тривалого кашлю, бронхіальної астми, проносів, скрофульозу, захворювань серця, нирок, сечового міхура, суглобів, ревматизму, подагри, серцебиття, судом, у разі запалення верхніх дихальних шляхів, застуди, набряків, пригніченого настрою, раку матки та інших органів, раку шкіри, а також для профілактики метастазів пухлини після операції. Зовнішньо - у вигляді свіжого соку, примочок, промивань, компресів; ванни з настою (відвару) - у разі гнійних ран, виразок, золотухи, фурункулів, наривів, корости, шкірного червоного вовчака, головної парші, лишаїв, геморою та алергійних захворювань шкіри. Із настою квіток татарника кладуть примочки в разі захворювань очей. У відварі кореня татарника роблять ванни за екземи. З молодих проростків пагонів, коріння і листя татарника можна готувати супи, борщі, супові пюре, приправи.