Поширена малина звичайна в середній і північній смузі Європейської частини СРСР, у Сибіру, трапляється на Кавказі та в Середній Азії. Дикоросла малина звичайна росте в лісах, між чагарниками, на вирубках, по ярах, берегах річок і струмків. Широко культивується як харчова і декоративна рослина (рис. 46).
:рис1:
Використовують для лікувальної мети зрілі плоди - ягоди - дикоростучої малини без конусоподібного квітколожа. Запах висушених плодів ароматичний, смак приємний солодкувато-кислий.
Хімічний склад і властивості малини
Властивості малини використовують здавна лікарі та сучасні фітотерапевти. У плодах знайдено в значній кількості фолієву, лимонну, саліцилову, яблучну, мурашину, аскорбінову кислоти - до 36,8 мг%, у листі - 257,8 мг%; крім того, знайдено каротин, антоціани, глюкозу, фруктозу, сахарозу, дубильні речовини, флавонові, пектинові, слизові та білкові речовини; мінеральні солі, пігменти, сліди вітамінів групи В, ситостерин, антисклеротичні речовини.
Дія та застосування малини
Сушені плоди мають гарну потогінну властивість. Застосування малини у вигляді настою рекомендовано в разі застудних захворювань, грипу, ангіни тощо.; у вигляді сиропу для поліпшення смаку ліків, входять у різні потогінні збори.
У болгарській медицині використовують листя, яке зберігає в собі корисні властивості малини, як протизапальний засіб у разі шлунково-кишкових захворювань, у разі шлункових кровотеч, діареї, менорагії, у разі захворювань дихальних органів. Зовнішньо - при захворюваннях шкіри у вигляді відвару (6 г на 250 мл киплячої води). У разі ангіни та кон'юнктивітів - у вигляді полоскань (Д. Йорданов, 1963).
У тибетській медицині використовують листя, ягоди і стебла за неврастенії і як жарознижувальний засіб.
В Австрії використовують листя і плоди як вітамінний напій і при кашлі.
У НДР застосування малини (її листя) рекомендували як в'язку речовину в разі проносу, як полоскання в разі захворювань горла, як сироп, що є також гарним лікарським засобом, і як "малиновий чай" (Dorfler, Roselt, 1964).
Плоди малини увійшли до Державної фармакопеї СРСР 1961 р.
У вітчизняній народній медицині поряд із застосуванням малини як потогінного і жарознижувального засобу вживають і листя, яке має гарний в'яжучий засіб, за проносу і кровотеч. Відвар і настій з листя застосовують у разі кашлю, ангіни у вигляді полоскань; настій листя і квіток - у разі геморою і жіночих хвороб. Властивості малини благотворно впливають на шкіру. Зі свіжого листя малини готують мазь від вугрів і шкірних висипів. Відвар квіток малини застосовують для вмивання за вугрів, бешихового запалення і кон'юнктивітів.
Раніше в аптеках готували малинову воду, приємну на смак, яку широко використовували як протигарячковий і освіжаючий засіб, особливо в дитячій практиці.
Застосування малини в сирому і сушеному вигляді використовувалося для начинки пирогів, варення, в кондитерському виробництві, сирі плоди для приготування ягідних соків, квасу, сиропу, наливок, настоянок, оцту, молоде листя використовують як чай.
Малина звичайна (квітки, листя, плоди) застосовується нами як антисклеротичний, протизапальний, жарознижувальний і високовітамінний засіб за гіпертонічної хвороби, атеросклерозу та за застуди..
