Спаржа лікарська (Asparagus officinalis L.)
Заячі оченята, козяча борода, укр.: заячий холодок.
Спаржа лікарська - багаторічна рослина із сімейства спаржевих, висотою 30-150 см. Стебла численні, сильно гіллясті, голі. Квітки дзвонові, дрібні, зеленувато-жовті. Цвіте в червні - липні. Плід - куляста червона ягода. Спаржа лікарська росте повсюдно на заплавних луках, трав'янистих місцях, серед чагарників, рідше на пісках. Культивується як овоч і з декоративною метою (краще сіяти під зиму).
Використовують кореневища з корінням спаржі, які містять: аспарагін, стероїдні сапоніни, ефірну олію, каротин, вуглеводи, кумарин, у пагонах, окрім того, - вітаміни Bi, Bg, С та нікотинову кислоту, в ягодах - вуглеводи, ксантин, фізалін і сліди алкалоїдів. У молодих пагонах багато нікотинової кислоти.
Відвар кореневища спаржі чинить сильну сечогінну, а також гіпотензивну, тонізувальну, заспокійливу, жарознижувальну, лактогенну, антиспастичну, жовчогінну, протизапальну, кровоочисну, послаблювальну дію, а також посилює серцеві скорочення та сповільнює їхній ритм, розширює периферичні кровоносні судини і знімає втому. Спаржа лікарська сприяє виведенню з організму хлоридів, фосфатів і сечовини.
Спаржа лікарська
Е. А. Ладиніна та інші рекомендують спаржу за захворювань нирок, сечового міхура, передміхурової залози, набряків серцевих і ниркових, атеросклерозу. Спаржа лікарська застосовується в народній медицині, крім того, у разі серцевої слабкості, болю в серці, серцебиття, водянці, гіпертонічної хвороби, судом, епілепсії, захворювання печінки, селезінки, жовтяниці, цирозі печінки, скрофульозі, ревматизмі, подагрі, аденомі передміхурової залози, цукровому діабеті, каменях нирок, сечового міхура, алергії, вуграх, екземі, а відвар (настій) плодів - у разі імпотенції та геморою.
Л. Я. Скляревський рекомендує сік спаржі з цукром у співвідношенні 1:2 - по 2-4 ч. л. ложки кілька разів на день. Н. Г. Ковальова застосовувала в разі гострих і хронічних нефритів із достатньою функцією нирок, у разі пієліту й циститу збір із коріння спаржі й листя суниці лісової - по 3 частини, трави буквиці й кореня щавлю кучерявого (або кінського) - по 1 частині, листя кропиви дводомної й подорожника - по 2 частини, трави хвоща - 5 частин. У разі масивних набряків треба додати траву петрушки 1/2 частини; 1-2 ст. л. ложки збору заварити 1-3 склянками окропу, томити 30 хв (не кип'ятити) - прийняти протягом дня за 10 хв до їди, курс лікування 4-8 місяців.
Н. И. Соломченко неодноразово застосовував цей збір у хворих на хронічний нефрит із нефротичним компонентом і спостерігав хороші результати. В однієї хворої, яка безуспішно лікувалася 3 місяці звичайними засобами, після приймання цього збору протягом 1 місяця зникли великі набряки і вона жила ще понад 10 років.
Способи застосування:
1. 10 % відвар коріння з кореневищем спаржі або всієї рослини - по 1/2 склянки 3 рази на день як сечогінний, жовчогінний.
2. Настій 1 ст. ложки сировини в 1 склянці окропу - добова доза в разі захворювання нирок, неврозів, атеросклерозу, гіпертонії.
3. 2 ст. ложки кореня або стебел спаржі настояти 4 год у 400 мл окропу - по 100 мл 4 рази на день до їди як № 1 (Д. Па-муков).
4. 3 ч. ложки кореневища спаржі, молодих пагонів і трави настояти 2 год у 250 мл окропу - по 15 мл через 2 год як протизапальний (І. Д. Юркевич).
5. 5 ягід спаржі настояти 6-8 годин у 250 мл окропу (у духовці) - по 15 мл 3-4 рази на день у разі імпотенції (Ф. И. Мам чур).
Стальник орний (Ononis hircina Jacq.); стальник польовий (О. arvensis L.)
Укр.: вовчуг польовий.
Стальник орний - багаторічна рослина із сімейства бобових заввишки 30-80 см. Стебла гіллясті, прямі, червоно-бурі, з колючками або без них. Листя трійчасте, злегка клейке. Квітки рожеві або білуваті метеликові. Плоди - короткі боби, що розтріскуються, через що важко зібрати насіння. Цвіте з червня до серпня.
Стальник орний
Стальник орний росте повсюдно на заплавних і суходольних луках, по берегах водойм. Добре росте в культурі, краще сіяти під зиму.
Поширене використання кореня вовчуга, що містить глікозиди ононін та інші, спирт оноцерин, флавоноїди, ефірну олію, смоли, слиз, мінеральні солі, дубильні та інші речовини.
Стальник пашенний застосовують у медицині в разі геморою, тріщин прямої кишки та хронічних закрепів, маткових кровотеч, особливо в разі клімаксу. У народній медицині використовують також у разі запалення й каменів нирок і сечового міхура, простатитів, подагри, артрозів, ревматизму, різних набряків, водянки, головних болів, епілепсії, білявок, безпліддя та інших захворювань, зовнішні ванни - за хронічних дерматозів: екземи, вугрів, висипів, золотухи, фурункульозу (додатково до внутрішнього застосування).