Щавель кінський - багаторічна трав'яниста рослина, з родини гречаних, заввишки 60-150 см, з коротким багатоголовим кореневищем і могутнім, слабкогіллястим коренем. Облистяні верхівки щавлю кінського, зібрані в період цвітіння, ми використовуємо як в'яжучий (у малих дозах), кровоспинний, протигнильний засіб у разі колітів, ентероколітів і геморою. Евкаліпт кулькоподібний - вічнозелене дерево, заввишки до 50-70 м, найвище дерево у світі (трапляється до 155 м), дуже швидко зростаюче, з родини миртових. Листя евкаліпта широко використовується нами як протимікробний, антисептичний, болезаспокійливий засіб у разі ангін і хронічних тонзилітів.

Ефедра двоколоскова (кузмичева трава) - багаторічний, гіллястий, вічнозелений чагарник заввишки 20-50 см, із сімейства ефедрових. Використовують надземну частину - траву ефедри, яку збирають у період цвітіння. У вітчизняній народній медицині траву ефедри використовують у разі ревматизму, хвороб органів травлення, дихальних шляхів та інших захворювань. У народній медицині Середньої Азії відвар трави призначають у разі гострого ревматизму, подагри. Ефедра двоколоскова використовується для приготування гірких настоїв.

Зозулинець плямистий (зозулині слізки) - багаторічна трав'яниста рослина з родини орхідних, заввишки 15-60 см, з двома потовщеними у вигляді бульб коренями. Використовують молоді бульби, що мають назву - бульби салепа, зібрані наприкінці цвітіння рослини, в липні - серпні. Слово salep - від арабської назви кореня "салаб". Зозулинець плямистий має обволікаючу дію завдяки наявності великої кількості слизу, крохмалю, а також пектинових речовин. Застосовують у разі захворювань шлунково-кишкового тракту, гастритів, ентеритів, діареї, дизентерії, особливо в дітей; у разі гострих і хронічних бронхітів, отруєння деякими отрутами.

Меліса лікарська - багаторічна трав'яниста рослина з родини губоцвітих. Використовують листя меліси і верхівки пагонів, які збирають на початку цвітіння. Запах свіжої сировини - лимонний. Ефірна олія меліси малотоксична і має седативну дію. Є дані про сприятливу дію препаратів меліси у хворих на серцеві захворювання: зникає задишка, припиняються напади тахікардії, знімаються болі в ділянці серця. При прийомі їх всередину спостерігається уповільнення дихання, уражень ритму серцевих скорочень і падіння кров'яного тиску.

Гіпертонічна хвороба - найпоширеніша форма артеріальної гіпертонії, за якої основним і головним проявом патологічного процесу є підвищення артеріального тиску, що виникає первинно, до зміни внутрішніх органів і систем. Підвищення артеріального тиску, своєю чергою, є результатом порушення функції центральних нервових апаратів, які регулюють рівень артеріального тиску. Зупинимося на клінічних симптомах: спочатку періодично підвищується артеріальний тиск, згодом він стає стійким і визначеним. З'являються головні болі, запаморочення, миготіння "мушок" перед очима, порушується сон, з'являються серцебиття, загальна слабкість. Пульс стає твердим і напруженим. З'являються кризи, які можуть бути в ранньому періоді хвороби і проходити цілком сприятливо.

Атеросклероз - одна з форм склерозу артерій, що супроводжується розвитком у стінках артерій фіброзної тканини, що призводить до їхнього ущільнення та порушення функції. Атеросклероз посідає одне з перших місць серед усіх захворювань, його почали вивчати порівняно недавно, і сутність його поки що повністю не відома. За літературними даними, у стародавні часи його не було. Атеросклероз вражає найважливіші життєві органи - серце і головний мозок, часто призводить до передчасної смерті людей, особливо в розвинених країнах світу (Європи, Північної Америки). Лікування атеросклерозу потрібно проводити з огляду на етіопатогенетичний чинник, а головне місце має посідати профілактика атеросклерозу. У лікувальний комплекс входить обов'язкове врегулювання загального режиму життя з невеликими фізичними навантаженнями, з обов'язковою щоденною працею.

Нефрит - запальне захворювання нирок із різними формами, перебігом і поширеністю процесу. Гломерулонефрити характерні локалізацією процесу в судинах клубочків алергічного аутоімунного характеру. Дифузний гломерулонефрит має гострий, підгострий і хронічний перебіг.Хронічний дифузний гломерулонефрит є найчастіше наслідком невилікуваного гострого нефриту, вирізняється розмаїттям клінічних форм із характерною симптоматологією для кожної форми: нефротична форма (нефрозонефрит), гіпертонічна форма, змішана форма дифузного гломерулонефриту (набряково-гіпертонічна) та латентний хронічний дифузний гломерулонефрит - найчастіша форма, що протікає без артеріальної гіпертонії та набряків, з доволі слабко вираженим сечовим синдромом.Пієлонефрит - інфекційно-запальне захворювання, що спричиняється безпосереднім проникненням мікробів у ниркові миски та ниркову тканину, які можуть проникати гематогенним, урогенним і лімфогенним шляхом (система тазових органів і товстих кишок).

Приймають всередину настій або відвар трави чебрецю на воді або молоці. Зовнішньо використовують траву для компресів, примочок і ароматичних ванн у разі захворювань суглобів, м'язів і периферичних нервів, а також у разі гнійних ран, опіків, шкірних захворювань. Настоєм трави чебрецю 3 %. миють голову для зміцнення волосся і в разі лупи. Ароматичні ванни застосовують також у дитячій практиці. Роблять припарки в разі наривів. Настій використовують у разі зубного болю і для спринцювання замість ромашки. Міцний настій використовують для примочок і промивання очей, відвар кореня чебрецю - для ванн у разі екземи. Іноді порошок із трави чебрецю використовують для присипки і як нюхальний засіб у разі непритомності, а відвар на рослинній олії або спиртову настоянку - для втирання в разі паралічів і радикуліту.

Нирковокам'яна хвороба - загальне захворювання організму, пов'язане з розладом обмінних процесів, за якого в ниркових мисках або сечоводах виявляються конкременти. Хвороба може протікати безсимптомно, приховано, а в інших випадках - із важкими нападами, розладом сечовипускання, змінами в сечі, відходженням каменів та іншими болісними симптомами. Камені в нирках можуть бути найрізноманітнішої структури, фізичної будови та хімічного складу. Вони можуть бути різних кольорів: білого, сірого, жовтого, коричнево-червоного і чорного. Розміри каменів - від найдрібніших до гігантських (коралових). Консистенція їх також неоднакова. Найтвердішими бувають оксалати, колір їх темний, складаються зі щавлевокислих солей, поверхня нерівна. Своїми гострими горбками вони можуть закупорювати й травмувати сечовивідні шляхи.

Гастрит - запальне захворювання шлунка. Шлунок є паренхіматозним органом, подібно до печінки та підшлункової залози, і характерний своїми вельми різноманітними та складними функціями. Гастрит буває гострий і хронічний.Гастрит гострий виникає внаслідок подразнення шлунка різними речовинами, недоброякісними продуктами, лугами, кислотами, ртутними та іншими препаратами; за інфекційних захворювань, коли на шлунок впливають токсичні речовини; за алергії; за подразнення лікарськими речовинами, наприклад, за тривалого прийому деяких медикаментів (саліцилати, хінін, йод, бром, дигіталіс, сульфаніламідні препарати, біоміцин, стероїдні гормони тощо). Хронічні гастрити за своєю етіологічною ознакою поділяються на кілька видів: аліментарні, гастрити в разі інтоксикацій (алкогольної, ніктинової), як наслідок професійних шкідливих явищ, як такі, що є супутніми хронічним інфекційним захворюванням, у разі порушення обміну речовин, хронічної коронарної недостатності, алергічних захворювань тощо.

Виразкова хвороба в клініці внутрішніх захворювань посідає одне з перших місць, і страждають на неї частіше люди молодого і середнього віку, причому, чоловіки частіше, ніж жінки. Етіологія, патогенез цього захворювання мають ще багато неясного. Патогенетичні чинники виразкової хвороби, на думку видних радянських учених, різноманітні: нервовий, гормональний, порушення механізмів шлункового травлення та ін. У хворих на виразкову хворобу порушуються секреторна, видільна, евакуаторна і рухова функції шлунка. Основним провідним і часом єдиним симптомом виразкової хвороби є біль, який може бути різного характеру та інтенсивності. Іноді трапляється безсимптомний перебіг хвороби, яка проявляється несподіваною кровотечею у вигляді кривавої блювоти, прориву або у вигляді випорожнень чорного кольору, іноді з явищами колапсу.

Під час лікування лікарськими рослинами ми прагнемо впливати на метаболічну функцію печінки, розлад якої тягне за собою низку небезпечних порушень, тому потрібно дещо зупинитися на цьому органі. Печінка, як відомо, в організмі людини виконує вельми складну та багатосторонню функцію, вплив її на весь організм, на процеси травлення виділеної в кишківник жовчі, здатність асимілювати та руйнувати, переробляти речовини, що потрапили до неї з кишківника, селезінки й інших органів і тканин, синтезувати з них нові, її

Холецистит - запалення жовчного міхура. Нині зустрічається термін ширшого значення - "ангіохолецистит", бо ізольоване запалення жовчного міхура трапляється рідко, бо жовчний міхур, жовчні шляхи, міхурову та загальну печінкову протоки, а також жовчні ходи всередині печінки становлять частину єдиної системи організму. Як профілактичний засіб настій із лікарських рослин може зробити велику послугу людям, схильним до даних захворювань, може вберегти від переходу гострого процесу в хронічний, а за хронічного холециститу - в гепатит і цироз...

Жовчнокам'яна хвороба - поширене захворювання, що вражає частіше жінок та осіб старшого віку. Етіологічні чинники цієї хвороби вельми різноманітні: спадковий, конституціональний, аліментарний, малорухливий спосіб життя, різні інфекції тощо. Жовчнокам'яна хвороба супроводжується гострими нападами болю в правому підребер'ї - печінкові кольки, біль у надчеревній ділянці та по всьому животу, що супроводжуються нудотою, інколи блювотою, відчуттям важкості в ділянці печінки, закрепом, здуттям живота, підвищенням температури, інколи затримкою сечовипускання, брадикардією та болем у ділянці серця рефлекторного характеру. Сеча стає темного кольору, кал знебарвлений, іноді відмічається іктеричність шкірних покривів і склер.

Чистотіл великий використовують у медицині тільки для зовнішніх цілей. Раніше входив до складу препарату холелітину, який застосовували в разі захворювання печінки та жовчно-кам'яної хвороби. Н. І. Соломченко у трьох хворих на жовчно-кам'яну хворобу відзначив хорошу дію цього препарату (відходження невеликих жовчних каменів). Тепер його знято з виробництва (буває в гомеопатичних аптеках).

Щавель кінський застосовують у народній медицині в разі атеросклерозу, захворювань шлунково-кишкового тракту, печінки та жовчних шляхів, простати, циститу, артритів, виразкового коліту, дизентерії, різних кровотечах, туберкульозі легень, геморої, цинзі, анемії, водянці, а також зовнішньо - у разі ран, виразок, опіку, псоріазу, екземи, корости, стоматитів, гінгівітів, кольпітів і білей. Подрібнене свіже листя прикладають до наривів, ран і виразок.

У народній медицині свіжі яблука та відвар із них вживають як легкий проносний і сечогінний засіб у разі ожиріння, набряків, атеросклерозу, ревматизму, нирково - і жовчнокам'яної хвороб, анемії, захворювань шлунково-кишкового тракту, авітамінозах, кашлі, мігрені, печені яблука їдять у разі хронічного запору, зовнішньо використовують свіжі яблука як протизапальний засіб у разі опіків, обморожень і для лікування виразок, що довго не гояться. Молоде листя може слугувати сурогатом чаю (В. І. Чопик).

Ензими несуть життя й енергію. Ми не тільки людські істоти, а й духовні істоти. Нам потрібна енергія, щоб ми рухалися і працювали, а також любили, спілкувалися, співчували і ділилися один з одним. Щоразу, коли ми їмо варену їжу, ми втрачаємо ензими. У наших наповнених вареною їжею тілах ензимам доводиться дуже важко працювати. Оскільки у вареній їжі немає ензимів, нашим тілам вона не потрібна. Тому тіло сприймає варену їжу як токсин і намагається засвоїти її якомога менше.

Природні місця проживання чайного гриба так і не вдалося виявити. Оскільки в простій воді гриб жити не може, вчені припустили, що він з'явився в якійсь водоймі, і розвинувся гриб завдяки особливим водоростям, які надають воді схожості з хімічним складом чаю. А ось у Мексиці чайний гриб ростять у штучних ставках, щедрою рукою додаючи в них дрібно нарізаний інжир. У цьому випадку середовищем проживання і розвитку слугує звичайний забродивший сік. Є припущення, що китайці першими почали використовувати чайний гриб ще в III столітті до нашої ери. З Китаю гриб потрапив до Японії, потім до Кореї. У Росії він з'явився лише в середині XIX ст. Спочатку гриб використовували тільки для приготування чайного квасу - він прекрасно втамовував спрагу. Потім почалося вивчення його лікувальних властивостей.

Настій чайного гриба залишатиметься прозорим упродовж усього процесу культивування, а плівка за гарного догляду повинна шаруватися. Згодом нижній її шар темніє, набуваючи буро-коричневого кольору, і від нього вниз звисають тяжі, а на дні посудини формується пухкий осад із зернистими колоніями такого самого кольору. Коли новий гриб добре сформується, можна заливати його завареним чаєм. Чайний гриб найкраще росте і розвивається в 10 %-ному цукровому розчині з додаванням настою чаю. Настій чайного гриба містить пурини - речовини, необхідні для життєдіяльності бактерій гриба. Тому в цукрових розчинах із чаєм він росте швидше.