Холецистит - запалення жовчного міхура. Нині зустрічається термін ширшого значення - "ангіохолецистит", бо ізольоване запалення жовчного міхура трапляється рідко, бо жовчний міхур, жовчні шляхи, міхурову і загальну печінкову протоки, а також жовчні ходи всередині печінки становлять частину єдиної системи організму.
Наявність жовчних каменів у міхурі - найчастіша причина цього захворювання; крім того, застій жовчі, дискінетичні порушення жовчного апарату, шлунково-кишкового тракту, ендокринної системи, підвищена функція вегетативного відділу нервової системи, гострі гепатити, аліментарні чинники, інфекційні захворювання і лямблії також можуть бути причиною холециститу. Інфекція проникає висхідним, гематогенним і лімфогенним шляхами. У розвитку захворювання відіграють роль і кишечник, і печінка (через ворітну вену), а також жовчний міхур і підшлункова залоза (через лімфатичні шляхи).
Гострий холецистит має гострий початок, характеризується болем у ділянці правого підребер'я і надчеревній ділянці з іррадіацією в праве плече та лопатку, підвищується температура (у разі гнійного - гектичного типу), нудота й блювота обтяжують стан. Язик зазвичай стає сухим. Під час пальпації - болючість у ділянці правого підребер'я, іноді контурується жовчний міхур і край печінки. В аналізах крові визначається нейтрофільоз, у дуоденальному вмісті виявляють домішки лейкоцитів, слизу і клітин епітелію.
Гострий ангіохоліт - запалення внутрішньопечінкових жовчних ходів. Характеризується менш гострим болем у ділянці печінки, що іррадіює в праву половину спини і праву руку, збільшенням печінки в розмірах, болючістю її під час пальпації в ділянці правого підребер'я. У дуоденальному вмісті визначається велика кількість лейкоцитів, слизу і клітин епітелію, особливо в порції С. Об'єктивно іноді відзначається іктеричність шкірних покривів, склер і м'якого піднебіння. Підвищена ШОЕ, лейкоцитоз і загальна реакція організму більш виражені, ніж при гострому холециститі. Гострий ангіохоліт найчастіше спричиняє ураження печінки - інтерстиціальний гепатит із подальшим цирозом її. Крім того, може спричинити утворення абсцесу печінки. Холецистит і гострий ангіохоліт нерідко ускладнюються панкреатитом.
Хронічний холецистит виникає внаслідок невилікуваного гострого холециститу або внаслідок наявності в міхурі жовчних каменів. Болі в ділянці печінки при ньому тупого, більш постійного характеру, іноді переростають у гострі. Під час пальпації та перкусії - болючість у ділянці правого підребер'я, особливо в надчеревній ділянці, у точці жовчного міхура, пупка і кута правої лопатки. Жовчний міхур не контурується. Жовтяниця відсутня. У дуоденальному вмісті в порції В виявляється велика кількість лейкоцитів, слизу і клітин епітелію.
Хронічний холецистит часто супроводжують диспепсичні симптоми, закреп, що чергується з проносом, ахілія і порушення з боку підшлункової залози, виражений неврастенічний синдром - безсоння і дратівливість.
Профілактика цих захворювань містить у собі заходи, спрямовані проти застою жовчі в міхурі, проти різних порушень з боку шлунково-кишкового тракту, ліквідації вогнищ інфекції тощо.
Як профілактичний засіб настій із лікарських рослин може надати велику послугу людям, схильним до цих захворювань, може вберегти від переходу гострого процесу в хронічний, а в разі хронічного холециститу - в гепатит і цироз печінки. Хронічний холецистит особливо рекомендується лікувати настоями з трав, бо вони сприяють вимиванню піску й дрібного каміння, а завдяки наявності рослин антиспазматичної дії знімають спазми жовчного міхура й проток, не допускають їхньої закупорки, не дають утворитися застою жовчі. Крім того, рослини антимікробної та протизапальної дії оберігають усю систему від проникнення інфекції. Настій із трав, застосовуваний регулярно, знімає порушення діяльності шлунково-кишкового тракту, усуває закреп.
Якщо холецистит поєднується з ахілією, то найкращого лікувального ефекту можна досягти, призначивши, окрім збору № 9, збір № 7 (у порядку чергування), який ми застосовуємо в разі захворювань шлунково-кишкового тракту. Цим ми можемо усунути нестачу соляної кислоти за шлункової ахілії, за якої не відбувається знешкодження шлунковим соком мікробів, і запобігти проникненню їх у верхній відділ кишківника і в жовчні шляхи. Крім того, настоєм збору № 7 ми можемо впливати і на підшлункову залозу та усунути це порочне коло проникнення інфекції в жовчні протоки й міхур.
Дискінезія жовчних шляхів - захворювання жовчного міхура, яке частіше трапляється в нервових суб'єктів, у людей із захворюванням шлунково-кишкового тракту, особливо в разі атонії та закрепів, а також у людей, які мають звичку вживати їжу рідко й багато. Усі ці чинники спричиняють розтягнення міхура, переповнення його в'язкою, густою жовчю, труднощі його спорожнення та атонію. Дискінезію жовчних шляхів іноді помилково діагностують як жовчнокам'яну хворобу, тому що болі можуть бути дуже гострими, але характерним є їх зникнення після зменшення застою жовчі.
Дискінезія жовчних шляхів залежить від порушення іннервації жовчного міхура, тому особливе значення має зміцнення нервової системи шляхом загартовування організму, застосування лікувальної гімнастики, достатніх рухів на свіжому повітрі, регулярного харчування не рідше ніж 4-5 разів на добу, невеликими порціями, шляхом усунення порушень шлунково-кишкового тракту та поліпшення жовчоутворювальної й жовчовидільної функції печінки, жовчного міхура й проток.
Нам доводилося спостерігати хворих на дискінезію жовчних шляхів, на яких настій із комплексу рослин, що впливають на метаболічну та жовчовидільну функції печінки, діяв значно менш ефективно, ніж настій із цих самих спецій, доповнених рослинами, що впливають на центральну та вегетативну нервову систему.
У нашій практиці зустрічалися і хворі на гепатит, спричинений хронічною інфекцією жовчного міхура і стазу жовчі. Такі хворі страждали на болі в ділянці печінки, частіше на відчуття тяжкості в ділянці правого підребер'я і загальну слабкість. Нерідко болі в суглобах обтяжували їхній стан. Вираженої жовтяниці не було, але відзначалася інтенсивна іктеричність склер, долонь і м'якого піднебіння. Печінка в розмірах значно збільшена, щільної консистенції, асциту та анемії не спостерігалося. У таких хворих тривале вживання настоїв (до 3 років), інколи в комбінаціях, не тільки полегшувало їхній стан, а й приводило до повного виліковування. Спостерігаючи таких хворих по 8-10 років, ми переконувалися в тому, що ознак хвороби немає, печінка в розмірі не збільшена, загальний стан цілком задовільний, з боку крові патології не відзначалося..
