Розділ 2

Застосовуваний досить широко в народі, білокопитник гібридний останнім часом викликає все більший інтерес у науковій медицині. Вивчення кореневищ показало, що в них є сапоніни (близько 8 %), дубильні речовини (приблизно 5 %), ефірна олія, флавоноїди, смоли, алкалоїди. З кореневищ білокопитнику гібридного було виділено сесквітерпенові вуглеводні, що мають сильну спазмолітичну дію. Міститься в них також інулін, але немає крохмалю. Встановлено і наявність у рослині білокопитника гібридного марганцю (особливо в листі). В експериментах було показано, що екстракти з кореневищ білокопитнику гібридного мають гіпотензивну, спазмолітичну та антикоагулювальну дію. Тож, можливо, слава білокопитника гібридного ще попереду. Нині листя білокопитника гібридного входить до складу різних чаїв, що застосовуються для лікування гастритів і виразки шлунка, а також деяких злоякісних пухлин.

Як лікарська рослина бузина чорна відома дуже давно. Але останнім часом популярність її поступово падає, хоча вона, як і раніше, застосовується. Настої квітів бузини чорної - потогінний, протизапальний (у разі застудних захворювань, бронхіту) і сечогінний засіб. Основна дія ягід бузини чорної - легке проносне і потогінне. Кора бузини чорної використовується як сечогінний. Настоєм квітів часто полощуть горло, застосовують його і для лікування опіків та ран. Відварами всіх частин бузини чорної лікують ревматизм, запалення суглобів, подагру, невралгії, міозити. Іноді для лікування рекомендують молоде листя бузини чорної; його обварюють молоком і прикладають на місця опіків і рани. Препаратами бузини чорної у вигляді інгаляції лікують застуду.

Спектр застосування вербозілля звичайного в народній медицині досить широкий. Лікарською сировиною є стебло, листя та квіти. Дослідження хімічного складу вербозілля звичайного виявили в ньому флавоноїди, фенолкарбонові кислоти, антоціан, вуглеводи, вітамін С, а в кореневищах - сапоніни. Водні та винні настоянки вербозілля звичайного рекомендують у разі розладів шлунково-кишкового тракту, закрепів, дизентерії, за кровохаркання та ревматизму. Свіжий сік рослини вербозілля звичайного вживають у разі цинги та як зовнішній засіб (за ударів, пухлин, кон'юнктивітів і як ранозагоювальний). Відомі й інші напрямки використання вербозілля звичайного: за жовтяниці, захворювань печінки, судом. Вербозілля звичайне входить до складу зборів, які застосовують у разі циститів.

Лікарська сировина тирличу - товсте (до 20 см у діаметрі) кореневище. У коренях і кореневищах знайдені глікозиди, що зумовлюють їхній гіркий смак. Є в них два алкалоїди, один із них - генціанін. Тирлич жовтий як лікарська рослина відомий з глибокої давнини. У ті часи корінням і кореневищами тирличу жовтого лікували чуму, пізніше (в середні віки) - туберкульоз і малярію. Дослідження встановили, що гіркі речовини трави тирличу стимулюють секрецію і моторну функцію травного тракту; звідси і використання його за втрати апетиту, за диспепсії, ахілії. Гарний тирлич і як жовчогінний засіб, що поліпшує травлення і засвоєння їжі. Кореневище цього тирличу використовують у гомеопатії, алопатичній медицині та у ветеринарії.

Народна медицина відносить гравілат річковий до рослин із в'яжучими, протипоносними властивостями. Відзначаються і кровоспинні якості гравілату, які використовують у разі гемороїдальних кровотеч. Застосовують рослину гравілат річковий також у разі малярії, безсоння, головного болю. Настій надземних частин гравілату річкового використовують у разі пародонтозу, стоматитів, ларингітів, ангіни. Відомий гравілат і як харчова рослина. Його свіже листя смакує в салатах, супах, а коріння і кореневища - як приправа замість гвоздики. З них роблять "гвоздичну воду", яку додають у кваси та пиво. Напої з цією добавкою здатні протистояти закисанню. Стебла гравілату річкового використовують для дублення шкір, а кореневища - для отримання червоно-коричневої фарби. Гравілат - відмінний медонос і перганос. Кормові переваги гравілату невеликі, але олені та бобри непогано його поїдають.

Ожиголовка проста має певне значення як лікарська рослина, що використовується в народній медицині. У ній виявлено букет (хоча й негустий) хімічних сполук: алкалоїди, сапоніни, дубильні речовини, крохмаль. Є в ожиннику простому ціла низка макроелементів (кальцій, магній, натрій, кремній) і мікроелементів (титан, молібден, срібло, ванадій, цинк). Застосовують ожину просту у вигляді настою листя (1:10 або 1:5), настій рослини ожини регулює кров'яний тиск (підвищуючи його), має седативну дію на центральну нервову систему. У старих травниках вказували й інші властивості ожини: здатність знімати головний біль, регулювати поганий сон, знижувати нервову збудливість. Є рекомендації використання рослини живокосту й за шлунково-кишкових захворювань та деяких хвороб серця.