Розділ 3

Настій (або відвар) трави гірчака застосовують для полоскання за захворювання ясен і мигдаликів, спринцювання за білі, для промивання і ванн за гнійних ран ("дикого м'яса"), сидячих ванн у разі геморою та свербежу заднього проходу. Сухим порошком або свіжим соком трави гірчака лікують рани. У вигляді болезаспокійливої припарки трави гірчака за екземи, синців, наривів, абсцесів. Кашку зі свіжої молодої трави гірчака прикладають на гнійні рани, за золотухи, до порізів, фурункулів, гангренозних ран, геморою. За цих захворювань застосовують також мазь із трави гірчака. Полощуть рот за зубного болю та пародонтозу соком трави гірчака з водою у співвідношенні 1 : 10. Кашку зі свіжого листя замість гірчичника прикладають на потилицю в разі нежитю та головного болю. Свіжу траву разом із насінням використовують для виведення веснянок на обличчі.

Спориш широко застосовують у народній медицині в разі внутрішніх (маткових, легеневих, ниркових, шлунково-кишкових) і зовнішніх кровотеч, бронхіту, трахеїту, бронхіальної астми, кашлюку, туберкульозу легенів. У відварі трави гірчака парять ноги в разі втоми після довгої ходьби. Траву, обварену окропом, прикладають у разі геморою. Сік листя застосовують для зняття болю і прискорення загоєння ран. У відварі трави гірчака купають дітей у разі переляку, відваром трави миють голову для кращого росту волосся.

У молодому листі гледичії міститься алкалоїд триакантин, у дорослому листі - вітамін С, у бобах - флавоноїди, сапоніни та інші речовини, у стулках (стручках) бобів - араглікозиди, дубильні речовини та сліди вітаміну К, у м'ясистих стінках бобів до 29 % цукру, у квітках - ефірна олія, що містить до 85 % евгенолу та використовується як антисептик на всі слизові оболонки. Триакантин чинить папавериноподібний ефект - розширює периферичні та коронарні артерії серця, знижує артеріальний тиск і знімає спазми гладкої мускулатури органів черевної порожнини.

Препарати оману мають багатосторонню дію: виражену відхаркувальну, сечогінну, протизапальну, антимікробну, бактерицидну, протигрибкову, спазмолітичну, кровоспинну, в'яжучу, протиалергійну, слабку потогінну та гіпотензивну, а також посилюють утворення жовчі та сприяють її виділенню, збуджують секрецію шлунка, кишківника та підшлункової залози, зменшують моторну функцію кишківника та покращують травлення, знижують проникність капілярів і покращують тромбопластичну функцію крові, стимулюють функцію яєчників і матки.

Дрок фарбувальний - багаторічний напівчагарник із сімейства бобових. Дрік фарбувальний цвіте в червні-липні. Плоди Дрока фарбувального - лінійні боби. Тваринами не поїдається. Зростає в північних районах Донецької та Луганської областей у соснових борах, на їхніх узліссях, на схилах пагорбів, переважно на вапняковому та піщаному ґрунті. Використовують верхівки рослини, які містять алкалоїди, флавоновий глікозид лютеолін, ефірну олію, сапоніни, органічні кислоти, смоли, дубильні та інші речовини.

Відвар трави зобника або свіжовичавлений сік із листя вживають зовнішньо під час лікування золотухи, ангіни, зоба, лишаїв, корости, раку шкіри, екземи, вугрів, висипів, дитячої кропив'янки та грибкових захворювань шкіри. Мазь із плодів, насіння і трави зобника застосовують у разі екземи, псоріазу, сверблячих дерматозів, золотухи, наривів, карбункулів і гнійничкових уражень шкіри. Свіжий сік застосовують місцево в разі пухлин гортані та трахеї (І. Л. Блінков).

Рутка Шлейхера - застосовується тільки в народній медицині в разі гастритів зі зниженою кислотністю, виразки шлунка, спастичного коліту, хронічного запору, геморою, метеоризму, атонії кишківника, захворювань печінки й жовчного міхура, жовчно-кам'яної хвороби, печінкової кольки, жовтяниці, бронхіту, бронхоектазії, туберкульозу легень і т.д. У разі запалення ясен і стоматиту використовують у вигляді полоскання з 30-50 крапель соку в 1/2 склянки теплої води. Свіжим соком змащують шкіру і роблять примочки, місцеві ванни з відвару сухої трави рутки або концентрованого настою, або мазь - у разі шкірних висипань, прищів, золотухи, лишаїв, корости, екземи, алергії, рани, пітниці та інших захворювань.

На Кавказі лікуються відваром коріння за застуди та геморою (п'ють і роблять ванни), листя жують, а відваром коріння полощуть рот за хвороб ясен. Л. О. Павленко рекомендує за нервового перенапруження щодня вживати чай із сухого листя ожини. А. 3. Риковцев (м. Київ) повідомив про використання ним трав'яного чаю замість звичайного чаю, який складається з листя ожини, чорної смородини, суниць, м'яти, меліси, трав материнки, чебрецю та квіток липи - порівну кожного; 4-5 ст. ложок суміші запарити в 1 л окропу, настояти в теплі 1 годину, вживати по 1 склянці тричі на день як приємний тонізувальний напій.

Звіробій звичайний - багаторічник. Стебла прямостоячі, нагорі гіллясті, висотою від 30 до 100 см і більше. Квітки золотисто-жовті, численні, в суцвіттях на верхівці стебел з гілок. Цвіте в червні - серпні. При розгляді листка на світлі він поцяткований численними просвічувальними крапками. Зростає повсюдно на пагорбах, галявинах і узліссях, але особливо в місцях, куди не заходить худоба (в сухих і світлих лісах, на узбіччях, між чагарниками і в лісосмугах). Добре росте в культурі при підзимовому посіві.

Золота різка - багаторічна рослина з родини айстрових з гіллястим угорі стеблом, висотою 40-90 см (табл. X). Листки прикореневі довгочерешкові, стеблові, ланцетні, по краю пилчасті. Квітки жовті в довгому волотистому суцвітті. Цвіте в липні - вересні. Зустрічається в північних районах Донецької та Луганської областей. Росте в сосняках, серед чагарників, на узліссях і лісових галявинах, на схилах пагорбів.