Стрептококами називають бактерії овальної або кулястої форми, що живуть на поверхні ґрунту, рослин, а також на шкірі людини і тварин.
Не всі стрептококи і не завжди можуть викликати захворювання.
Однак їхні патогенні форми сприяють виникненню так званої стрептококової інфекції, прояви якої бувають найрізноманітнішими.
Зустрічаються і так звані стрептококові носії - люди, які самі не хворіють, проте здатні заразити ослаблену або сприйнятливу до інфекції людину.
Причому мікроби паразитують не тільки на людині, а й на інших ссавцях.
В-стрептококи - Streptococcus agalactiae - були вперше виділені під час лікування хронічного маститу в корів.
Ці бактерії останніми роками потрапили в поле зору багатьох дослідників і вчених як збудники різних сечостатевих інфекцій у людей.
Штами цих мікроорганізмів виділяють із жіночих родових шляхів та уретри чоловіків.
Тому настільки часто спостерігається носійство бактерій у подружжя або сексуальних партнерів.
В-стрептококи бувають уретральними і фарингеальними, тобто можуть паразитувати як у сечовипускальному каналі, так і в глотці носія.
У середній смузі Росії стрептококові інфекції вважаються однією з найпоширеніших форм бактеріальних захворювань.
Наприклад, у деяких групах населення стрептококи виявляють у 5-40% здорових людей, у яких бактерії живуть у шлунково-кишковому тракті та статевих органах.
Такі люди є бацилоносіями.
Зокрема, В-стрептококи частіше присутні в піхві клінічно здорових жінок, що є одним із джерел внутрішньолікарняної інфекції та забезпечує постійне зараження новонароджених.
Статистика така, що під час пологів близько 65-75% немовлят інфікуються стрептококами, якщо така інфекція присутня у їхніх матерів.
На жаль, більшість дорослих людей є носіями стрептококів, навіть не підозрюючи про це: цей стан не проявляється жодними симптомами, проте він може передаватися від людини до людини шляхом статевого контакту.
У тому разі, коли стрептокок дає про себе знати, то ознаки захворювання неспецифічні й нагадують симптоми інших інфекцій, що передаються статевим шляхом, - гонококової, хламідіозної, герпесної, мікоплазмової тощо.
При цьому спостерігаються гнійні, серозні або кров'янисті виділення, запалення слизових, дизурія тощо.
Після того як 1874 року стрептококи були виявлені в гної, що виділяється з інфікованих ран, їх одразу ж стали розглядати як причину багатьох захворювань.
1906 року німецькі, російські та французькі дослідники довели, що так званий гемолітичний стрептокок здатний викликати скарлатину.
Надалі було встановлено, що різні види стрептококів провокують численні захворювання, зокрема й ревматизм.
У наші дні вже ніхто навіть не сумнівається, що найпоширенішим збудником хвороб горла є саме стрептокок.
Так, до моменту закінчення школи більшість дітей по кілька разів можуть перенести ангіну (гострий тонзиліт).
Причому захворювання здатне протікати як у легкій формі, майже без симптомів, так і в дуже важкій, із сильним підвищенням температури.
Найхарактернішими ознаками ангіни є біль у горлі, набрякання і болючість мигдаликів і тканин, що їх оточують.
Крім ангіни, В-стрептококи спричиняють отит, захворювання сечостатевої сфери, формування пролежнів, нагноєння ран, діабетичні виразки, ендокардит, пневмонію, септичний артрит, різного роду абсцеси та остеомієліт.
Якщо хворий прикутий до ліжка, існує небезпека розвитку стрептококового менінгіту або пневмонії.
Унаслідок стрептококової інфекції виникають і такі захворювання, як дисбактеріоз, пієлонефрит, ентерит, бешихове запалення, вагініт тощо.
Зокрема, пневмокок (Streptococcus pneumoniae) часто присутній у верхніх дихальних шляхах людини і є частиною нормальної фарингеальної флори.
Носійство цього виду стрептокока не супроводжується жодними симптомами, що зводить нанівець усі зусилля лікарів ізолювати хворого пацієнта.
Цей факт було встановлено ще в далекому 1926 році.
Що стосується респіраторних інфекцій, то в такого роду хворих пневмококи присутні не тільки в секреті верхніх дихальних шляхів, а й в інших рідинах організму, особливо в запальних ексудатах.
Уперше пневмокок був описаний Клеббсом, який виділив мікроорганізм із мокротиння хворого на пневмонію.
У наступні роки з'явилося безліч робіт про роль пневмокока в розвитку бронхіальних і легеневих інфекцій.
Частота виділення цього штаму стрептокока багато в чому залежить від віку пацієнта, наявності антитіл і мікробіологічних методів.
Число носіїв пневмокока з віком знижується, причому дорослі люди, які не мають дітей, до впливу цієї інфекції схильні меншою мірою.
Найвищий відсоток бацилоносіїв спостерігається в організованих колективах - казармах, дитячих будинках, лікарняних стаціонарах, школах тощо.
Найчастіше інфікування переростає в захворювання у дітей до 2 років і людей похилого віку.
Серед додаткових факторів ризику розвитку важкого стану можна назвати супутні хронічні патології та імунодефіцит.
Взагалі, пневмокок є провідним збудником захворювань дихальних шляхів, найсерйознішим з яких видається пневмонія.
Але оскільки більша частина пневмококових інфекцій мають ендогенний характер, епідеміологічних ситуацій практично не виникає.
Найчастіше пневмонія розвивається у хворих із порушенням процесів відведення мокротиння, наприклад, у людей, які страждають на хронічний бронхіт або перенесли важку вірусну інфекцію.
У цьому випадку пневмокок проникає в нижні відділи дихальних шляхів і викликає це небезпечне захворювання.
Під час епідемій пневмонії інфекція поширюється повітряно-крапельним шляхом від людини до людини.
Однак тут спрацьовують природні захисні механізми, головним завданням яких є фільтрація і відсів чужорідних бактерій ще до того, як вони досягнуть легеневих альвеол.
Це реалізується частково за рахунок роботи мигдаликів, фільтрації повітря в носових ходах із подальшим знешкодженням пневмокока макрофагами.
При цьому важливі обидва фактори - і фізичний, і антибактеріальний.
Якщо якийсь із факторів не може забезпечити стерильність альвеол через наявність хронічного бронхіту або гострої респіраторної інфекції, у людини розвивається пневмонія.
