Щитоподібна залоза - чому вона хворіє? Захворювання щетовидної залози та їх лікування.

Щитоподібна залоза є диригентом усієї ендокринної системи. Так само, як і інші ендокринні залози (епіфіз, гіпоталамус, гіпофіз, підшлункова залоза, парні надниркові залози та статеві залози), щитоподібна залоза виділяє продукти своєї діяльності безпосередньо в кров'яне русло.
Вона називається залозою внутрішньої секреції, або ендокринною, на відміну від інших, що називаються залозами зовнішньої секреції, бо вони виділяють біологічно активні продукти життєдіяльності (ферменти) в зовнішнє середовище через протоки. До залоз зовнішньої секреції належать усі травні залози (печінка, підшлункова залоза та ін.).

Залози внутрішньої секреції відіграють величезну роль в обміні речовин, тобто в забезпеченні життя і здоров'я організму. Саме завдяки продуктам, що виділяються ними в кров, тобто гормонам, забезпечуються в організмі процеси засвоєння їжі, її енергетичної трансформації, росту й розвитку організму, накопичення м'язової маси, кровотворення, нервової, психічної та імунної діяльності.
Усі ендокринні залози організму найтіснішим чином пов'язані одна з одною, і в разі збоїв у роботі однієї з них - збільшення або зменшення кількості гормону, що виділяється, - порушується робота всіх інших залоз, адже кожна з них негайно одержує інформацію про роботу своїх "колег" через кров, що омиває її. До того ж якість і кількість гормонів крові негайно позначається на нервово-психічному і фізичному статусі людини.

Відомо, що в разі недостатньої роботи однієї або кількох залоз внутрішньої секреції настають тяжкі фізичні та психічні дефекти, що призводять до інвалідності (гіпофізарний нанізм - карликовість, кретинізм, безпліддя, Аддісонова хвороба).
Щитоподібна залоза в цьому ансамблі ендокринних залоз відіграє роль диригента. Вона регулює основний обмін - окислення їжі, теплоутворення, тобто перетворення їжі, прийнятої нами, на енергію або накопичення цієї енергії у вигляді жирових відкладень.
Недостатня її робота в дитячому віці - це неповноцінний ріст і психічний розвиток. У дорослого це проявляється млявістю, сонливістю, надлишковим накопиченням жиру та рідини в організмі, зниженою температурою тіла, набряком слизової.
Посилена її робота - це надлишкове виділення гормону тироксину, внаслідок чого хворий збуджений, серцебиття прискорене, підвищений апетит і температура тіла (до 37,2-37,4°), але в результаті посилених і непотрібних енергетичних витрат знижена вага тіла. Зовнішнім вираженням захворювання в запущеній стадії є базедовізм (витрішкуватість).

Чому виникають ці хворобливі стани, чому частіше за інших (якщо не брати до уваги діабету) хворіє ця провідна ендокринна щитоподібна залоза, воістину - щит нашого організму?
Саме запальний процес у тканині залози - дуже ніжній ніздрюватій структурі, що володіє активним обміном, стає причиною численних вузликів і кіст, що утворюються в ній, спричиняють збільшення її розмірів і порушення функцій. Нестача йоду, необхідного для синтезу гормону тироксину, в їжі та питній воді, безумовно, сприяє цим порушенням.
Зворотний процес - гіперфункція залози - дифузний токсичний зоб - це пряма її відповідь на запальний процес навколожелезистих тканин.
Щитоподібна залоза розташована в безпосередній близькості від глоткових мигдаликів - скупчень лімфоїдної тканини, які є фільтром внутрішнього середовища та часто запалюються від проникнення до них усілякого роду патогенної флори (стрепто- або стафілококова інфекція). Це всім відома ангіна, що наздоганяє нас у будь-якому віці.
Але за наявного нині повсюдного ослаблення імунітету тканин дефективним також стає і місцевий імунний бар'єр щитовидної залози, а також глоткових мигдаликів, які замість захисту організму від інфекції самі стають розсадником гнійного процесу, оскільки їх лімфатична тканина в результаті частих ангін "переплавляється" в гнійну. Лікування антибіотиками робить стійкою бактеріальну флору і сприяє поширенню запального процесу на щитоподібну залозу через кровоносні судини, якими вона дуже рясно забезпечена.
Запалюється щитоподібна залоза - тиреоїдит із подальшим формуванням кіст, фолікул, фіброзних вузлів або, що набагато гірше, злоякісного новоутворення.

Практично немає людей, які хоч раз не хворіли на ангіну або не страждали на хронічний тонзиліт, що означає переродження лімфоїдної тканини мигдаликів у гнійну. Прийнято вважати, що ангіну спричиняє застуда. Але гній, тобто мертва тканина, накопичується в організмі не від застуди, не від мікробів, а від їжі, яку ми їмо, і тільки потім він стає живильним середовищем для цих самих мікробів, сприяючи їхньому розмноженню та виділенню мікробних токсинів - стрептокінази тощо.
Розмножуючись і активізуючись, вони проникають у тканину щитоподібної залози, яка теж не є цілком чистою і вільною від продуктів обміну, що розпадаються. Ось і розвивається тиреоїдит - запалення тканини залози, а за ним - уся інша патологія, що ретельно діагностується й лікується головним чином шляхом видалення частини залози (субтотальна резекція) або окремих вузлів.
Наскільки таке лікування відповідає природі захворювання, судіть самі. Не ліквідується причина захворювання: накопичення гною в глоткових мигдаликах і самій щитоподібній залозі, а видаляються наслідки. Операція нерідко стає калікуючою, і після неї потрібен постійний прийом гормону залози, що веде за собою порушення роботи інших залоз внутрішньої секреції та обміну речовин в організмі.
Рідше виникає гострий тиреоїдит з набряканням залози, болем у ділянці шиї та високою температурою. Такий стан може розвинутися після видалення нагноєного зуба, наприклад. Його лікують призначенням великих доз антибіотиків і гормонів (преднізолон), що пригнічують запалення.
Без видалення джерела забруднення та інтоксикації пригнічується запальний процес. Про результати неважко здогадатися - це хронічні запальні процеси сусідніх із залозою органів: бронхів, легень, грудних залоз, шийних міжхребцевих хрящів (остеохондроз).
Нерідко за хронічного тиреоїдиту призначають прийом всередину гормону залози - тироксину, припускаючи зниження її функції. Як правило, це веде до підвищеної дратівливості. Тоді невропатолог призначає препарати, що заспокоюють нервову систему.
Людина стає вмістилищем ліків і власних відходів, хоча єдине, що потрібно їй при цьому - повноцінний курс очищення з подальшим відновленням клітин і тканин.

Ми вилікували гострий тиреоїдит у жінки 46 років протягом чотирьох місяців без єдиної пігулки та ін'єкції, тобто без ліків, лише шляхом корекції порушеного обміну речовин.
Захворювання почалося після видалення зуба нижньої щелепи. Лікар-ендокринолог призначив ударні дози антибіотиків і кортикостероїдів (гормони кори надниркових залоз). Хвора відмовилася від прийому ліків і звернулася до лікаря-натуропата.
Першого ж дня їй було призначено промивання кишечника, пиття відварів лікувальних трав (м'яти, меліси, подорожника, деревію, ромашки, споришу, мучниці, шавлії) з медом і соком лимона. На такому "підпороговому харчуванні", відкидаючи будь-яку іншу їжу, хвора провела сім днів (зі щоденним дворазовим промиванням товстого кишечнику). Наступні двадцять днів вона приймала той самий відвар і свіжовичавлені фруктові та овочеві соки.
Чудовий лікувальний ефект мають соки цитрусових, кавуна й помідорів, а також яблучний, морквяно-буряковий з додаванням капустяного, гарбузовий з яблучним і соки листових овочів: шпинату, щавлю, бурякового бадилля, селери, пастернаку, коріандру, петрушки.

Тверда їжа була виключена, тобто здійснювався універсальний принцип лікування всіх хвороб. Адже відомо, що за відсутності травлення та виділення травних ферментів в організмі активізуються тканинні протеолітичні ферменти, які руйнують з ювелірною точністю хворі, неповноцінні клітини й тканини. Продукти їхнього розпаду виводяться з організму рясним питтям через нирки і промиванням кишечнику через лімфатичні судини, кінцеві капіляри яких виносять продукти тканинного обміну в товстий кишечник.
Через 30-40 днів (залежно від стану хворого і стадії одужання) у раціон вводять соковиті фрукти, сухофрукти, протерті овочеві салати, листові овочі, горіхи, олію і вершкове масло, висівки, сирі яєчні жовтки. Таке харчування підтримується протягом 4-6 тижнів.
Після повторного семиденного сокового харчування раціон розширюється за рахунок вегетаріанських супів, овочевих рагу і каш, зварених на воді з додаванням олії та овочів.
Через чотири місяці жінка була абсолютно здорова. Ще через три місяці вона пройшла іридодіагностику, в результаті якої в неї не було виявлено слідів захворювання, щитоподібна залоза була повністю здорова. Це виявилося можливим тільки завдяки тому, що природна терапія очищає тканини й клітини організму від патологічної структурної інформації, накопиченої протягом життя.
Точно так само виліковуються дифузний токсичний зоб, вузлуватий зоб та інші патології щитоподібної залози.

Фіброзні вузли або кісти щитоподібної залози розсмоктуються через 6-10 місяців від початку лікування без оперативного втручання. Одночасно очищаються й відновлюються всі інші органи, минають супутні хвороби: тонзиліт, бронхіт, а також пієлонефрит, гіпертонія, серцеві нездужання, запальні захворювання печінки, жовчного міхура й кишечнику.
У разі вираженого зниження функції залози значно поліпшується стан хворого. У результаті йому потрібен додатковий прийом дуже невеликої кількості тироксину.
Ось так, природним шляхом, вказаним природою, організм виліковує себе, реалізуючи свої можливості саморегуляції, самовідновлення. Тільки вивчаючи й осягаючи закони природи, ми зможемо поставити заслін на шляху катастрофічного зростання захворюваності. А це робиться шляхом глибокої медичної просвіти людей, а аж ніяк не лікування в лікарнях.