Мій чоловік, двоє наших молодших дітей і я практикуємо сироїдіння з січня 1994 року, тобто понад 13 років. Ми перейшли на цю радикальну дієту від цілковитого відчаю, коли лікарі не залишили нам жодних шансів на лікування.
Мій чоловік Ігор хворів постійно, з самого раннього дитинства. До юнацького віку він уже переніс 9 операцій. Страждаючи на прогресуюче захворювання щитовидної залози (гіпертиреоз) і хронічний ревматичний артрит, у 38 років він почувався повною руїною. Пульс Ігоря був, як правило, понад 140. У сонячні дні його очі сльозилися, а руки часто тряслися так, що цього важко було не помітити. Ігор погано спав, страждав від хронічної втоми, його розбитий артритом хребет не гнувся. Він постійно почувався стомленим, і майже весь час його мучили болі. Лікар, який спостерігав за ним, сказав, що Ігор помре раніше ніж за 2 місяці, якщо не погодиться видалити щитоподібну залозу. Ревматолог попередив, щоб він був готовий провести залишок життя в інвалідному візку.
У 1993 році мені поставили діагноз - аритмія (порушення нормального ритму серця). Ця хвороба забрала життя мого батька. Мої ноги були постійно розпухлими від набряків, я важила 120 кілограмів, і вага безперервно зростала. Ліва рука часто німіла ночами, я думала, що помру, і мої діти залишаться сиротами. Я постійно почувалася стомленою і пригніченою.
Наша донька Валя народилася з астмою й алергіями і часто важко кашляла всю ніч безперервно. На довершення всього в нашого сина Сергія лікарі знайшли діабет.
Тоді, проплакавши всю ніч, я вирішила, що якщо ми хочемо змінити ситуацію, то маємо змінити наше життя кардинально. У цей час ми почали пробувати різні зцілювальні методи і, зрештою, зійшлися на рішенні стати сироїдами. На той час ми нічого не знали про можливість приготування сирих страв для гурманів, таких як горіховий паштет, кунжутний сир чи яблучний торт. Ми не чули навіть про крекери з насіння льону, приготовані в спеціальній сушарці.
Проте, назавжди вимкнувши газову плиту і відмовившись від приготування їжі за допомогою теплової обробки, ми зуміли позбутися всіх наших "невиліковних" і небезпечних для життя хвороб. Я відновила свою нормальну вагу - 70 кілограмів. У Валі більше ніколи не траплялося астматичного кашлю. Кожен із нас був сповнений енергії. Наше здоров'я поліпшувалося настільки швидко, що через три з половиною місяці після переходу на сироїдіння ми вчотирьох брали участь у забігу на 10 кілометрів із тисячами інших бігунів у місті Болдер штату Колорадо.
Навіть цукор у крові у Сергія стабілізувався через його нову дієту і регулярний біг підтюпцем. Відтоді, як він почав їсти сиру їжу, у нього ніколи не було симптомів діабету. Ми були дуже здивовані не тільки тим, як швидко наше здоров'я відновилося до норми, а й тим, що почувалися краще, ніж будь-коли раніше.
Яке ж було наше здивування, коли після кількох років сироїдіння кожен у нашій сім'ї почав відчувати, що досяг певної точки, в якій процес зцілення зупинився і навіть трохи повернув назад.
Приблизно після 7 років повного сироїдіння час від часу, все частіше й частіше, ми почали почуватися гірше. Програма харчування перестала нас задовольняти.
Наприклад, я почала відчувати важкість у шлунку після вживання будь-якої сирої їжі, особливо після салатів з олією. Через це мені довелося їсти менше зелені та більше фруктів і горіхів. Як наслідок - я почала додавати у вазі. У мого чоловіка з'явилося багато сивого волосся. Сергій і Валя стали періодично скаржитися на млявість і відсутність апетиту. Ми були збентежені, вважаючи, що наша дієта перестала працювати, і часто задавалися питанням: "Що ж ми будемо тепер їсти?".
Часом ми були голодні, але нам не хотілося їсти абсолютно нічого з усього набору сироїдіння: фруктів, овочів, горіхів, насіння, зерен або сухофруктів. Салати з соусами були чудовими на смак, але викликали стан стомлення і сонливості. Ми почувалися загнаними в пастку. Я пам'ятаю Ігоря, який зазирав у холодильник і повторював знову і знову: "Як шкода, що я не хочу нічого з того, що в нас є". Ми пояснювали цей ефект переїданням і збуджували апетит лікувальним голодуванням, вправами, пішими прогулянками або роботою багато годин без перерви. У нашій родині всі були твердо впевнені, що сироїдіння - найкраща програма харчування, і тому ми щосили намагалися дотримуватися її, вигадували все нові хитрощі. Багато хто з моїх друзів, теж сироїдів, говорили мені, що вони проходили через подібну стадію, і тоді вони просто зривалися і починали додавати в раціон їжу, приготовану на вогні.
Я з кожним днем дедалі частіше думала про те, що ж ми упустили. Відповідь була одна: "Ні, нічого не може бути краще, ніж таке природне харчування". І все ж ознаки неідеального здоров'я (нехай незначні), дрібні, але насторожувальні симптоми продовжували час від часу з'являтися, викликаючи сумніви в правильності сироїдіння в його існуючій формі. Нарешті, коли мої діти почали скаржитися на підвищену чутливість зубів, я впала в такий стан, коли не могла вже думати ні про що, крім розгадки цієї шаради. Я доводила кожного, хто потрапляв у моє оточення, до роздратування своїми постійними міркуваннями про те, у чому може полягати помилка.
Я почала збирати дані про кожен окремо взятий вид їжі. Як казала моя бабуся: "Шукайте - і ви знайдете". Після багатьох невірних припущень я нарешті знайшла правильну відповідь. Згідно з опублікованими дієтологічними викладками, тільки одна категорія їжі - зелень рослин - містила всі поживні речовини, необхідні людині. Гірка правда полягала в тому, що ми не вживали достатньо зелені. Ба більше, ми не дуже-то її й любили. Ми були впевнені, що зелень - це важлива складова раціону, але ніколи не знали точно, в якій кількості вона необхідна. Ми чули лише туманну рекомендацію: їсти зелених овочів якомога більше. Щоб розібратися в тому, скільки зелені необхідно вживати, я вирішила вивчити раціон приматів, зокрема, шимпанзе, оскільки вони є найближчими "родичами" людей.
