Аніс звичайний (anisum vuigare gaertn)
Аніс звичайний - однорічна трав'яниста рослина із сімейства зонтичних заввишки 30-60 см. Стебло пряме округле, зверху гіллясте. Листки нижні суцільні, надрізано-зубчасті або лопатеві, середні довгочерешкові, трійчасті, з клиноподібними, часто дволопатевими бічними сегментами і трилопатевим кінцевим сегментом, верхні сидячі і розсічені на вузькі частки. Квітки дрібні, білі, зібрані в складні парасольки.
Плід - двосім'янка яйцеподібної форми. Цвіте аніс звичайний у червні - липні, плоди дозрівають у серпні. Хороший медонос (рис. 4).
:рис1:
У дикому вигляді зустрічається аніс звичайний тільки в Греції на острові Хіос. Культивується майже у всіх країнах світу.
Використовуються зрілі плоди. Запах має аніс звичайний характерний, смак солодкувато-пряний.
Хімічний склад
У вмістилищах надплодника знайдено ефірну олію - 2-4%, головним компонентом якої є анетол (80-90%). До складу олії входять також метилхавікол (близько 10%), анісовий альдегід, анісова кислота, анісовий кетон. В ендоспермі сім'янок містяться жирна олія до 28%, білкові речовини - 17-19%.
Дія та застосування анісу
Застосування анісу широко використовується в народній і традиційній медицині. Препарати плодів чинять стимулювальну дію на моторну і секреторну функцію травного апарату, мають відхаркувальну і слабку дезінфікуючу дію. Застосовують у разі бронхіту, кашлю, запорів і як такий, що поліпшує смак інших ліків. Входять до різних зборів. Плоди анісу офіційні у 20 країнах світу (Klan, 1948), зокрема в СРСР.
В індійській медицині застосування анісу часто практикується. Його використовують як сечогінний засіб (Chopra et al., 1956).
У народній медицині настій із насіння - анісовий чай - часто вживали як відхаркувальний засіб. Застосування анісу полегшує напад астми і збільшує кількість молока у матерів-годувальниць. Аніс звичайний - це жарознижувальний, сечогінний, протизапазматичний, відхаркувальний, такий, що поліпшує травлення засіб.
Завдяки характерному запаху і набору вітамінів застосування анісу успішне в парфумерній, фармацевтичній, харчовій та лікеро-горілчаній промисловості. Листя вживають у їжу як салат, гарнір. Плоди та ефірну олію застосовують для присмачування здобних і кондитерських виробів, супів, соусів, тушкованого м'яса і риби, солоних огірків тощо. п.
Плоди анісу ми рекомендуємо як ароматичний, діуретичний і стимулюючий шлунково-кишковий тракт засіб.
Кавун (cucurbita citrullus)
Кавун - загальновідома трав'яниста однорічна рослина родом із Південної Африки. Цвіте з травня до серпня. Плід - ягоди (найбільші). Культивують кавун у південних і середніх районах Європейської частини СРСР, у Криму, на Кавказі та в Середній Азії.
Використовується м'якоть зрілих плодів.
Хімічний склад
У кавуні знайдено вітаміни групи В, каротин, аскорбінову кислоту, велику кількість фолієвої кислоти (приблизно стільки ж, скільки в зелених овочах), цукри з високим ступенем засвоюваності, головним чином фруктозу, залізо і велику кількість клітковини.
Дія та застосування
У російській народній медицині кавун використовують як сильний сечогінний і жарознижувальний засіб. Завдяки наявності фруктози, яка добре переноситься за цукрового діабету, кавун рекомендується хворим на цукровий діабет з урахуванням призначеної добової норми вуглеводів і за недокрів'я. У народній медицині Грузії кавун застосовується як сечогінний засіб у разі жовтяниці. Зелена шкірка кавуна в сирому або сушеному вигляді поліпшує стан кишківника в разі коліту, особливо в дитячій практиці.
Наявність великої кількості клітковини збуджує перистальтику кишківника, сприяє його регулярній роботі та виведенню з організму зайвої кількості холестерину.
У нашій практиці кавун використовують як сильний діуретичний засіб. З промитої шкірки кавуна гострим ножем зчищають поверхневий шар (цедру), висушують і зберігають у картонній коробці. Вживають по 5 г 3 рази на день до їди, запиваючи медовою водою..
