:рис1:
Поширений оман високий у Європейській частині СРСР, на Кавказі, у Західному Сибіру та Середній Азії. Зростає на вологих місцях, по ярах, берегах річок, на лісових галявинах, між чагарниками. Культивується оман високий як лікарська та декоративна рослина.
Використовують кореневища з корінням, які збирають восени (жовтень) і навесні (у квітні, травні). Запах оман високий має ароматичний: свіжі пахнуть камфорою, висушені - фіалкою, смак пряний, гіркий.
Хімічний склад і властивості оману
Властивості оману використовують у сучасній фітотерапії. Кореневища і корінь містять інулін (до 44%) та інші полісахариди, гіркі речовини, ефірну олію (до 4,3%), головною складовою частиною якої є алантолактон та ізоалантолак-тон, геленін, вітамін Е, сапоніни, смоли, камедь, слиз, пігмент, незначну кількість алкалоїдів. У листі встановлено наявність гіркої речовини, вітаміну С (31,6 мг%).
Дія та лікування оманом
Лікування оманом рекомендовано за багатьох недуг. Рослина має сечогінну, жовчогінну, відхаркувальну та протимікробну дію. Властивості оману бактерицидні та протиглисні. Завдяки протизапальній дії препарати оману є ефективним засобом для лікування шлунково-кишкового тракту, тому що сприяють зменшенню підвищеної моторної та секреторної функції його, покращують апетит.
Лікування оманом застосовують у разі захворювань дихальних шляхів, у разі бронхітів із підвищеною секрецією, у разі кашлю, гастритів, у разі захворювань печінки та жовчного міхура, як антгельмінтний засіб, у разі геморою, болісних і нерегулярних менструацій.
Настоянка з кореневища і коріння оману цілком замінює імпортний корінь сенеги.
В індійській медицині властивості оману застосовують у разі хронічного бронхіту та ревматизму (Chopra et al., 1956).
У НДР корінь і кореневища знаходили застосування у вигляді чаю, екстракту при захворюваннях дихальних органів і шлунка (Dorfler, Roselt, 1964).
Лікування оманом в Австрії застосовують у вигляді відвару, холодного настою, тинктури, порошку в разі захворювань легенів і як протиглисний засіб. Мазь із коренів - за екземи та свербежу шкіри. Тинктура і порошок призначаються тільки за вказівкою лікаря (Heithaller, 1964). Кореневища і коріння офіційні в Нідерландах (Klan, 1948).
Абу-Алі Ібн-Сіна використовував властивості оману в разі запалення сідничного нерва, за болю в суглобах; відвар коріння у виноградному соусі - за захворювань серця й легень; з медом - як відхаркувальний засіб, сироп з їхнього коріння - як сечогінний.
У Болгарії коріння і кореневища оману використовують як гарний збудливий секрецію шлунка і кишківника, протизапальний і відхаркувальний засіб у разі гастроентероколітів, бронхітів, а також у разі нерегулярних і болісних менструацій. За даними болгарських дослідників, оман високий сприятливо діє в разі захворювань нирок, печінки, геморою, а зовнішньо - в разі свербежу шкіри зі шкірними висипами, запалення ясен. Лікування оманом всередину рекомендовано у вигляді настою, відвару, порошку, зовнішньо - у вигляді мазі та відвару.
У болгарській народній медицині спиртовий настій кореня застосовують у разі серцебиття, головного болю, епілепсії, кашлюку і як засіб, що запобігає передчасним пологам.
У вітчизняній народній медицині використовують кореневище як відхаркувальний засіб у разі задухи, бронхітів, кашлюку, як протиглистовий, кровоспинний, сечогінний і такий, що підвищує апетит, засіб. Зовнішньо лікування оманом рекомендується в разі екземи, нейродерміту, корости та інших захворювань шкіри, а також для лікування ран.
У харчовій промисловості використовується для виготовлення цукерок і лікеро-горілчаних виробів. Ефірна олія є хорошим антисептичним засобом і може також бути використана для ароматизації кулінарних виробів.
Нами застосовуються кореневища з корінням оману високого в суміші з іншим корінням у разі захворювань суглобів..
