Радянськими та зарубіжними дослідниками в результаті багатьох експериментальних робіт встановлено різноманітну біологічну активність, яку мають полісахариди рослинного походження: антибіотична, противірусна, протипухлинна, антидотна, а також відмічено їхній вплив на зменшення ліпемії та атероматозу судин. Полісахариди рослинного походження виконують велику роль у зменшенні ліпемії та атероматозу судин завдяки здатності давати комплекси з білками та ліпопротеїдами плазми крові. Деякі радянські фармакологи вказують, що найперспективнішим напрямом біологічного вивчення речовин є вивчення, як полісахариди впливають на вірусні захворювання, на ферменти та на перебіг виразкової хвороби й гастриту (дослідження яблучного, лимонного пектинів, карарагініну, полісахаридів із насіння льону та ін.).) (А. Д. Турова, А. С. Гладких).
Полісахариди мають свої особливі групи. До них належать камеді, слизи, пектинові речовини, інулін, крохмаль, клітковина.
Камеді
Камеді (Gummi) - колоїдні напівпрозорі, здебільшого клейкі речовини різного хімічного складу. В основі камеді лежать полісахариди з кальцієвими, магнієвими і калієвими солями сахарокамедієвих кислот. У рослинах камеді утворюються внаслідок переродження клітинних стінок, вмісту клітин або міжклітинної речовини, а інколи й цілих ділянок тканин (вишневий клей, аравійська камедь або гуміарабік, які отримують з акації, абрикосових, мигдальних, сливових та інших дерев). Камеді розчиняються у воді й не розчиняються у спирті. Вони виділяються з природних тріщин і надрізів стовбурів у вигляді густої маси, що поступово висихає на сонці. Додавання до розчинів АКТГ аравійської камеді в кількості 10% при підшкірному і внутрішньовенному введенні щурам подовжує термін дії і посилює в 2 рази дію гормону. Аравійська камедь не тільки потенціює дію гормону, а й безпосередньо має активність, подібну до АКТГ, проте механізм дії останнього та аравійської камеді на кортикоїдогенез різний (А. Д. Турова, А. С. Гладких, 1965).
У медицині камеді використовують як емульгатори, обволікаючі та клейкі речовини для приготування таблеток і пігулок.
Слиз
Слизи, що містяться в рослинах, являють собою безазотисті речовини, різні за своїм хімічним складом, близькі до пектинів і целюлози. Слизи і камеді дуже близькі, і точне розмежування їх не завжди можливе. Зазвичай камедью називають продукт, що збирається у вигляді твердих шматків, а слиз отримують витяганням водою. Слизи і камеді завдяки своїй здатності утворювати обволікаючі холодці та колоїдні розчини використовують як пом'якшувальний і обволікаючий лікувальний засіб, що створює захисний покрив нервових закінчень слизової оболонки зіву, шлунково-кишкового тракту, бронхіол тощо. Застосовують слиз для лікування хворих, які страждають на коліт, ентероколіт, гастрит, виразкові захворювання шлунково-кишкового тракту, в разі отруєння деякими отрутами, при захворюваннях дихальних шляхів. Крім того, використовують зовнішньо у вигляді припарок. Слизи сприяють сповільненню всмоктування і тривалішій дії лікарських засобів в організмі, що має дуже велике значення в терапії.
З лікарських рослин, що містять слизові речовини, можна вказати на лляне насіння (5-12%), бульби зозулинцю, ромашку аптечну, корінь алтеї, салеп (до 50%), коров'як скіпетровідний, низку трироздільну, насіння подорожника блішкового, листя подорожника великого, середнього та ланцетоподібного, квітки липи серцеподібної та ін.
Пектини
Пектини від грецького pektos, означає згорнутий, згущений. Пектини входять до складу міжклітинної, склеювальної речовини, вони близькі до камедів і слизу. Пектини - речовини, широко поширені в рослинному світі. Найбільше значення мають пектини, що розчиняються у воді. Водні розчини пектинів із цукром у присутності органічних кислот утворюють холодці, які мають адсорбуючу та протизапальну дію. Як показали останні роботи радянських учених (проф. А. Д. Безухов, І. И. Хотин), пектинові, драглисті речовини рослин зв'язують стронцій і кобальт, включно з радіоактивними ізотопами, більша частина пектину не перетравлюється і видаляється з організму разом зі шкідливими речовинами.
Одночасно пектини покращують травлення, знижують інтенсифікацію гнильних процесів у кишківнику, знешкоджують отруйні речовини, які потрапляють в організм ззовні, так і ті, що утворюються в самому організмі, й у такий спосіб покращують умови вироблення в кишківнику потрібних для організму речовин, зокрема вітамінів групи В. Пектини сприяють зростанню і життєдіяльності корисних бактерій, звільненню в організмі отруйних речовин і виведенню з організму зайвої кількості холестерину.
Пектини використовують при лікуванні проносів. Пектин яблук затримує розмноження вірусу А інфлюенци. Деякими вченими також відзначено антидотну активність пектину при отруєнні ртуттю і свинцем. У разі отруєння щурів свинцем внутрішньовенно під впливом внутрішньовенного ж введення пектину знижується вміст свинцю в їхніх кістках. О. Г. Архипова та ін. (1965) вказують, що пектини різного походження в дослідах на морських свинках різко збільшують їхню екскрецію через кишечник і знижують інтенсивність інтоксикації.
Пектини у великій кількості містяться в плодах суниці лісової, шипшини, ягодах журавлини, чорної смородини, в яблуках, лимонах, апельсинах, плодах калини тощо.
Скрохмаль
Крохмаль - кінцевий продукт асиміляції вугільної кислоти рослинами, відкладається переважно в бульбах і плодах рослин, а також у насінні та серцевині стебла. У промисловому масштабі в СРСР виробляють картопляний, а також пшеничний, кукурудзяний і рисовий крохмаль. В організмі з крохмалю утворюється глюкоза - найбільш засвоюваний вид цукру. Крохмаль призначають у вигляді присипок і мазей у дитячій практиці та в разі захворювань шкіри. Всередину і в клізмах застосовується відвар як обволікаючий засіб. Встановлено, що крохмаль і декстрини картоплі, рису, пшениці та кукурудзи за тривалого їх введення щурам знижують загальний вміст холестерину в печінці та сироватці крові. Крохмаль сприяє посиленню синтезу кишковими бактеріями рибофлавіну, який, своєю чергою, є прекурсором деяких ферментів і коферментів, які прискорюють перетворення холестерину на жовчні кислоти та виведення їх з організму, що має велике значення в разі атеросклерозу. Також зазначено, що крохмаль сприяє інтенсивнішому обміну жовчних кислот.
Крохмаль у холодній воді не розчиняється, а в гарячій утворює в'язкий розчин, який під час охолодження перетворюється на драглеподібну форму. Іноді крохмаль застосовують у розведеному вигляді, як обволікаючий засіб у разі шлунково-кишкових захворювань.
В експерименті показано, що рисовий, пшеничний крохмаль та інсулін при введенні кроликам з експериментальною гіперглікемією затримують її розвиток, мабуть, за рахунок посилення секреції інсуліну (1956).
Крохмалем особливо багаті коріння, кореневища, бульби, кора, де він накопичується як запасна поживна речовина.
Крохмаль міститься в коренях і бульбах оману високого, цикорію та кульбаби лікарської. Інсулін, що міститься в них, використовується при лікуванні діабету.
Клітковина
Клітковина, або целюлоза, - складний вуглевод, що належить до групи нецукроподібних полісахаридів, головна складова частина оболонок рослинних клітин. Раніше вважалося, що клітковина не перетравлюється в кишечнику. Тепер встановлено, що деякі види клітковини частково засвоюються. Вона бере участь у різних важливих функціях організму, механічно впливає на нервово-м'язовий апарат кишківника, стимулює моторну функцію органів травлення, посилює виділення необхідних для травлення соків, надає пористості харчовим масам, забезпечує доступ до них харчових соків, покращує травлення, підвищує біологічну цінність більшості харчових продуктів. Клітковина поліпшує обмін речовин, нормалізує ріст у кишечнику гнильних мікробів, бере участь у створенні необхідного середовища для життєдіяльності корисних мікробів, сприяє виведенню з організму зайвої кількості холестерину і продуктів розпаду і, отже, має важливе значення для профілактики та лікування атеросклерозу, гіпертонічної хвороби, хвороб печінки та ін.
Нормалізація роботи шлунково-кишкового тракту, в якій клітковина бере діяльну участь, має, як відомо, велике значення для процесів синтезу деяких вітамінів (групи В, вітаміну К) і, зокрема, такого життєво важливого, як вітамін В12. Доведено, що при захворюваннях шлунка, які супроводжуються затримкою евакуації їжі, відбувається руйнування вітаміну С в застійному шлунковому вмісті.
И. И. Мечников у своїх працях наводить низку фактів, які, на його думку, поряд із багатьма іншими вказують на тісний зв'язок артеріосклерозу з отруєннями травного каналу..
