Гломерулонефрити характерні локалізацією процесу в судинах клубочків алергічного аутоімунного характеру. Дифузний гломерулонефрит має гострий, підгострий і хронічний перебіг.
Гострий дифузний гломерулонефрит належить до інфекційно-алергійного захворювання (частіше за стрептококову інфекцію), вражає частіше за людей у молодому, дитячому та підлітковому віці, може бути безсимптомним, перейти в хронічну форму, часом незворотню, з тяжкими порушеннями життєвих функцій організму.
Ми не маємо можливості зупинитися докладно на етіології, патогенезі, патологоанатомічній картині та клініці цього захворювання, які докладно висвітлюються відомими радянськими та зарубіжними вченими. Нагадаємо лише, що циклічна форма має гострий, бурхливий початок, супроводжується головним болем, болем у попереку, диспепсичними симптомами, відчуттям серцебиття та задишкою, що є найчастішим симптомом цього захворювання, кількість сечі зменшується, з'являються набряки - від незначних до масивних, що можуть триматись до 3 тижнів і більше. У сечі виявляється значна альбумінурія та гематурія, нестійка протеїнурія, яка може періодично спостерігатися тривалий час. У перший же період хвороби підвищується артеріальний тиск, діастолічний більш стійкий, серце збільшується в розмірах за рахунок лівого шлуночка, з'являються брадикардія та гемодинамічні порушення, змінюється периферична кров: зменшується кількість гемоглобіну та еритроцитів, ШОЕ прискорюється.
Друга форма гострого нефриту - латентна - найчастіше переходить у хронічну форму, тому що протікає безсимптомно, проявляється лише невеликою задишкою або набряками на ногах і в ділянці верхніх повік. Перебіг його може бути до 6 місяців, і діагноз ставлять тільки на підставі дослідження сечі.
Гострий нефрит, не вилікуваний протягом року, вважають хронічним. Необхідно зазначити, що при цих формах нефриту функція нирок тривалий час залишається достатньою.
Хронічний дифузний гломерулонефрит
Хронічний дифузний гломерулонефрит є найчастіше наслідком невилікуваного гострого нефриту, вирізняється розмаїттям клінічних форм із характерною симптоматологією для кожної форми: нефротична форма (нефрозонефрит), гіпертонічна форма, змішана форма дифузного гломерулонефриту (набряково-гіпертонічна) та латентний хронічний дифузний гломерулонефрит - найчастіша форма, що протікає без артеріальної гіпертонії та набряків, з доволі слабко вираженим сечовим синдромом.
За хронічного гломерулонефриту характерні ті самі основні симптоми, що й за гострого: набряки, зміни в сечі, артеріальна гіпертонія з переважанням того чи іншого синдрому. Спеціальними дослідженнями можна виявити деякі порушення функціональної здатності нирок, зниження фільтрації, надалі концентраційної здатності, які розвиваються повільно, часом роками. Результатом усіх цих форм хронічного дифузного гломерулонефриту є вторинно зморщена нирка з явищами хронічної ниркової недостатності.
Згідно з літературними даними, хронічний нефрит рідко закінчується одужанням.
Профілактика та лікування гострого нефриту
Профілактика полягає в можливо ранньому лікуванні гострих інфекційних захворювань, усуненні вогнища інфекції (мигдалики, гангренозні зуби тощо).). Лікування зводиться до таких заходів: суворий постільний режим, дієта з обмеженням кухонної солі, кисломолочний сир, яєчний білок, фрукти, овочі (картопля, кавуни, гарбуз, морква), каші (особливо геркулес) і протизапальне, протиалергійне лікування.
Лікування хронічного нефриту тривале, потребує наполегливості як з боку лікаря, так і з боку хворого. Деякі хворі часто не можуть витримати тривале дієтичне обмеження або в разі поліпшення йдуть від спостереження лікаря, чим завдають собі непоправної шкоди.
Найголовнішим профілактичним заходом є лікування гострого нефриту. Хворі мають уникати переохолодження, дотримуватися дієти залежно від форми та стадії хвороби. Так, за наявності набряків хлористий натрій у дієті має бути не вище 2-3 г. За достатньої функціональної здатності нирок, відсутності набряків - білковий компонент до 2,5 г на 1 кг ваги хворого. За вираженої артеріальної гіпертонії - хлористий натрій до 5 г за достатньої кількості білків і вуглеводів. За латентної форми харчування має бути особливо повноцінним і вітамінізованим. Особливу увагу треба приділити за всіх форм нефриту вітамінотерапії (комплекс вітамінів С, групи В і А). Тривала безбілкова дієта знижує загальну опірність організму і його фізіологічну рівновагу.
У деяких випадках спостерігається непереносимість хворими тих чи інших препаратів (АКТГ, преднізон, преднізолон, кортизон, антибіотики, резохін), які чинять побічні дії, як, наприклад, резохін (його застосування спричиняє диспептичні симптоми, а іноді й ураження зорових нервів). Лікування кортикостероїдами може спричинити посилення артеріальної гіпертонії та азотемії, а інколи й тяжчі ускладнення. Застосування гіпотіазиду може призвести до зниження вмісту калію та порушення скорочувальної здатності серця тощо. д. Не всі хворі можуть використовувати і кліматотерапію. У таких випадках фітотерапія може бути особливо цінним методом лікування, як патогенетичним, так і профілактичним, бо вона має в своєму розпорядженні потужні протизапальні, протиалергійні засоби лікування.
Ми говорили про те, що функція нирок при цьому захворюванні тривалий час зберігається. Настій із лікарських рослин, рецепт якого ми наводимо, має протизапальну, протимікробну дію, не токсичний і не чинить шкідливих побічних дій, до нього немає звикання, організм постійно звільняється від метаболітів, порушений захворюванням обмін речовин регулюється, поліпшується капілярна циркуляція, а підвищена проникність капілярного ендотелію клубочків, що призводить до набряків, знижується. Настій із лікарських рослин може прийматися хворими тривалий час, але обов'язково під наглядом лікаря.
Пієлонефрит
Пієлонефрит - інфекційно-запальне захворювання, що спричиняється безпосереднім проникненням мікробів у ниркові миски та ниркову тканину, які можуть проникати гематогенним, урогенним і лімфогенним шляхом (система тазових органів і товстих кишок). У всіх випадках величезне значення має вірулентність мікроба і схильність організму до цього захворювання.
Перебіг може бути гострий, з лихоманкою, головним болем, серцебиттям і ниючими болями в ділянці попереку, позитивним симптомом Пастернацького, зі змінами складу сечі (великою кількістю лейкоцитів і бактерій, інколи з гематурією і явищами циститу). Іноді (частіше в дітей і вагітних) гострий пієлонефрит протікає безсимптомно, тільки із субфебрильною температурою. Тоді діагноз ставиться на підставі аналізів сечі.
Гострий пієлонефрит може протікати, як гострий цистит, для якого характерні більш виражені дизурія і гематурія.
Хронічний пієлонефрит - результат невилікуваного гострого пієлонефриту. Етіологічними факторами є такі: наявність різних мікробів, захворювання, пов'язані з порушенням відтоку сечі, неврологічний фактор, малосимптомний гострий пієлонефрит тощо.
Розрізняють такі форми хронічного пієлонефриту: рецидивуючу, латентну, пієлонефритичне зморщування нирки.
Перебіг пієлонефриту тривалий (роками). У разі двостороннього процесу в кінцевій стадії розвивається хронічна ниркова недостатність. Перебіг хронічної уремії за пієлонефриту вирізняється повільним прогресуванням і можливістю зворотного розвитку за своєчасного лікування.
У профілактиці гострого і хронічного пієлонефриту велике значення має боротьба з інфекційними захворюваннями, видалення причин, що порушують нормальний відтік сечі, дотримання спеціальних гігієнічних заходів, особливо у дітей і вагітних. Лікування цього захворювання - протиінфекційне.
Лікарські рослини, які ми застосовуємо в разі захворювань нирок, ниркових мисок, сечового міхура, нирковокам'яної хвороби, такі.
Лікарський збір від пієлонефриту №5
Лаванда колосова, трава 10 г
Смородина чорна, лист 10 г
Береза біла, лист 10 г
Будра плющеподібна, трава 10 г
Тирлич звичайний, плоди 10 г
Хміль звичайний, шишки 10 г
Роза кримська, пелюстки 10 г
Толокнянка звичайна, листя 20 г
Буквиця лікарська, трава 20 г
Брусниця, лист 20 г
Подорожник великий, лист 20 г
Крапива дводомна, трава 30 г
Шипшина корична, плоди товчені 40 г
Земляниця лісова, плоди 60 г
Хвощ польовий, пагони 60 г
У разі гострих гломерулонефритів доза хвоща польового зменшується в 2 рази.
Збір від пієлонефриту 5-6 г заварювати 500 мл окропу, томити 30 хвилин, не кип'ятити. Приймати по 150 мл 3 рази на день за півгодини до їди теплим. Смак настою приємний, запах специфічний.
Підбиваючи підсумки, слід зазначити, що за гострого й хронічного дифузного гломерулонефриту, а також за гострого й хронічного пієлонефриту загострення хвороби під час фітотерапії в перший і наступні її періоди не спостерігали, за винятком певного погіршення аналізів сечі в перші дні: відмічали збільшення кількості лейкоцитів, особливо в разі пієлонефриту, підвищену альбумінурію. Через 1-2 тижні ці явища зникали.
Виділення альбуміну, що вважається симптомом нефропатії, ми розцінюємо як звільнення організму від метаболітів.
Відомо, що гострий дифузний гломерулонефрит - інфекційно-алергійне захворювання, для якого характерні спазм капілярів клубочків, застій крові, ексудат і порушення цілісності капілярних стінок із крововиливом та інші симптоми запального процесу.
Під час фітотерапії цих захворювань, так само як і під час лікування системи органів травлення, насамперед відзначалося поліпшення обміну речовин з безумовним поліпшенням капілярної циркуляції, що посідає чільне місце в обміні речовин усього організму, зниження підвищеної проникності капілярного ендотелію клубочків, що призводить до тканинних набряків..
