Спостереження становить основу кожної науки. Ви і я, як і кожна людина, байдуже, науковець вона чи ні, маємо право на спостереження, щоб робити власні висновки. Жодні наукові дані не зможуть замінити особистий досвід.
Коли дитині кажуть: не торкайся вогню, це попередження для неї не означає абсолютно нічого, поки вона не обпечеться. Тільки за допомогою спостереження ми можемо навчитися пов'язувати причини і наслідки та передбачати результат. Наприклад, якщо ми переїдаємо пізно ввечері, то наївно було б вважати, що наступного ранку почуватимемося добре. Знання про неминучість наслідків будь-яких дій дає нам перевагу - воно дає змогу діяти свідомо. Щодня ми самостійно досягаємо бажаних цілей через усвідомлені вчинки, а не сліпо дотримуємося порад і вказівок когось, "хто знає краще".
Я виросла в Радянському Союзі, де урядові та партійні структури тяжіли над кожним членом суспільства. З раннього дитинства мені давали чіткі інструкції щодо того, що я повинна була робити, говорити і навіть думати. Однак мені дуже пощастило в житті - я зустріла багато видатних людей, які навчили мене рішучості чинити по-своєму.
Я обов'язково маю розповісти вам про Олександра Суворова, з яким зустрічалася кілька разів. Він став моїм героєм і натхненником на багато років. Олександр повністю втратив здатність бачити і чути, коли йому було 3 роки. Проте він так прагнув повноцінного життя, що навчився розуміти за допомогою дотику рук співрозмовника. Сашко закінчив середню школу з чудовими результатами, потім захистив дисертацію в Московському університеті, написав безліч блискучих наукових статей про допомогу сліпоглухонімим дітям, став автором кількох книг.
Документальний фільм про життя О. Суворова зібрав величезні натовпи глядачів під час кількох показів у Москві в 70-х роках минулого століття. Люди були глибоко вражені цілеспрямованістю Олександра. Я пам'ятаю, що після закінчення фільму довгий час ніхто не покидав залу. Ми сиділи здивовані і плакали, поглинені почуттям сорому за наші жалюгідні турботи і дурні страхи. Олександр Суворов, живучи в повній темряві та постійній тиші, мріяв подорожувати. Він вивчив дві іноземні мови і самостійно відвідав кілька країн. Коли люди запитували його, чому він так вчинив, він відповідав, що хотів "подивитися світ сам".
Коли я зустрічаю таких неймовірно мужніх людей, як Олександр, чи читаю про тих, хто сміливо відстоює власну позицію, залишаючись у меншості, у мене виникає бажання якнайповніше дослідити життя довкола себе та пізнати межі своїх можливостей.
Протягом нашого життя, пробуючи щось нове і шукаючи при цьому відповіді на запитання, що виникають, ми набуваємо великого досвіду. Згодом ми застосовуємо ці знання і почуваємося доволі впевнено за будь-яких життєвих обставин (особливо це допомагає, коли рішення потрібно прийняти швидко). І навпаки: коли все, що в нас є, це набір чужих інструкцій, нам лишається тільки сподіватися на те, що автори цих інструкцій мали благі наміри і, що особливо важливо, на те, що вони мали глибокі знання. У цьому разі ми сподіваємося, причому без жодних підстав, на те, що хтось подбає про нас краще, ніж ми самі.
Коли ми дозволяємо іншим вирішувати за нас, то в певному сенсі свідомо хочемо бути сліпими і глухими. Нам доводиться слідувати чиїмось вказівкам і виконувати дії, сенсу яких ми часто не розуміємо. Ми підкоряємося іншим і тим самим втрачаємо контроль над власним життям.
Спостерігати - невід'ємне право кожного. Я вірю, що наші власні усвідомлені спостереження в тисячу разів важливіші, ніж будь-які авторитетні твердження.
Чому за останні роки опубліковано так багато книжок про харчування? Вочевидь, у людей виникло безліч запитань про здоров'я, на які в наукової спільноти не знайшлося відповідей. Більшість із нас повністю позбавлена прямого спілкування з дослідниками, і вчені теж ізольовані від звичайних людей. Чому ж це сталося? Адже головна мета науки - благополуччя людини.
Для звичайних людей доступ до результатів наукових досліджень часто неможливий або обходиться занадто дорого. Наприклад, щоб отримати дво- або тристорінковий документ про медичні дослідження, які мене цікавлять, я повинна була іноді платити сотні доларів. До того ж наукова стаття, як правило, рясніє спеціальними термінами і незрозуміла для неспеціалістів.
Я помітила, що кількість наукових напрямів безперервно зростає, а паралельно постійно множаться спеціальні терміни, властиві конкретним наукам. Мені довелося розмовляти з багатьма вченими з різних країн, але я ніколи не зустрічала жодного фахівця, який був би в змозі зрозуміти й пояснити дослідження, які проводяться в різних галузях однієї й тієї самої науки. Як правило, що більше вчені спеціалізуються в одній науковій галузі, то менше вони обізнані про дослідження в інших галузях, що не належать до їхньої спеціалізації.
Ця тенденція передбачає, що наука переміщується в царину "науки заради науки", яка лежить поза розумінням пересічної людини. У той час як люди бажають бути в курсі новітніх наукових досягнень, бо хочуть розв'язання найболючіших питань, науковий світ стає дедалі закритішим. Інформаційний вакуум постійно зростає, особливо в галузі медицини, і в тому числі дієтології.
Щоб заповнити нестачу необхідної інформації, народ починає створювати свою власну "науку". Вона, можливо, не зовсім точна, зате зрозуміла більшості людей. Як результат, ми бачимо сотні, якщо не тисячі, книжок про харчування і здоров'я, написаних людьми, які проводять різноманітні дослідження, часто не маючи медичної освіти. Зневірені читачі поглинають цей достаток інформації і часто заплутуються ще більше.
Я помічаю, що багато хто довіряє написаному більше, ніж сказаному. Через нестачу власних спостережень і звичку сприймати будь-яку теорію так, ніби вона є істиною, на століття висіченою в камені, багато хто вірить першій-ліпшій книзі. Про харчування написано безліч книг, які часто суперечать одна одній. У підсумку сьогодні люди мають найрізноманітніші уявлення про те, як харчуватися, засновані на сотнях теорій.
Коли я почала збирати матеріали для книги про зелень, то відразу безнадійно потонула в океані інформації. У цій критичній ситуації я мала "знайти істину або померти". Я відчувала відповідальність не лише за свого чоловіка та дітей, які слідом за мною сіли на сиру дієту, а й за всіх слухачів моїх лекцій та читачів моїх книжок, які перейшли на сироїдіння. Зрештою, я вирішила відкласти на кілька місяців усі справи, сісти й прочитати всі доступні першоджерела, присвячені дослідженням у сфері харчування. Я вирішила відкинути всі готові думки і сконцентруватися тільки на наукових даних, тому що чужі, здавалося б, бездоганні, логічні міркування дуже часто приводять читача до помилкових висновків із руйнівними наслідками. (Пізніше в цій книжці я наведу приклади таких помилок, жертвою яких стала і я сама).
Я виявила в книжках деякі суттєві прогалини: наприклад, склад і якість окремих харчових продуктів ніколи не вивчали. Тоді я зрозуміла, що якщо хочу зробити правильні висновки, то маю провести самостійно деякі попередні дослідження. Утім, моє життя вже давно було експериментом, у якому я була "піддослідним кроликом".
Я твердо вірю, що безпечніше перейти на сироїдіння на кілька тижнів і поспостерігати за отриманим ефектом, ніж прочитати десятки книжок і дотримуватися рекомендацій, не розуміючи до кінця їхньої суті. Спостерігаючи за собою, ми можемо ясно бачити результати наших дій.
Дорогий читачу, цією книгою я сподіваюся надихнути вас почати спостерігати, щоб створити власну, найефективнішу, програму. Я вірю, що ви самі станете для себе найкращим лікарем.
