Квітки білувато-фіолетові в пухких квіткових китицях, 5-8 см у діаметрі. Цвіте солодка гола в липні - серпні. Нектаронос (рис. 73).
:рис1:
Поширена на півдні Європейської частини СРСР, Північному Кавказі, Дагестанській АРСР, Азербайджанській РСР, а також у Середній Азії.
Росте солодка гола по заплавах річок, степах, степових луках, на піщаних і солонцевих ґрунтах.
Використовують коріння і підземні пагони, які викопують ранньою весною, у березні-квітні (або восени з початком в'янення надземних частин рослини), до розвитку нових стебел, завдовжки 25-40 см, завтовшки 8-12 мм, очищені від зовнішньої кори.
Запах відсутній, смак нудотносолодкий, злегка дратівливий.
Хімічний склад
У коренях і кореневищах знайдено тритерпеновий сапонін, гліциризин (23%), низку флавоноїдів (ліквіритин, ліквіритозид та ін.).), ситостерин, крохмаль, сахароза, глюкоза, маніт, слиз, камеді, крохмаль, аскорбінова кислота.
Дія та застосування
Солодка гола викликала великий інтерес з боку багатьох учених у зв'язку з вивченням тритерпенових сполук, близьких за будовою до гормонів надниркових залоз. Серед цих сполук особливий інтерес становлять гліциризинова і гліциретова кислоти, що містяться в підземних органах солодки. За кордоном їхні кортизоноподібні препарати знайшли застосування за хвороб Аддісона та інших порушень водного і мінерального обміну речовин.
Глікозидгліциризинова кислота зумовлює терапевтичну дію солодкового кореня (має солодкий смак). Гліциризинова і гліциретові кислоти мають дію, що дещо нагадує дезоксикорти-костерон. Флавоноїди, виділені також із підземних органів солодки, чинять різнобічну дію на організм; володіють спазмолітичною дією, зменшують ламкість капілярів і чинять протизапальну дію. Наявність великої кількості слизових речовин і камеді дає можливість використовувати солодку як проносний і відхаркувальний засіб. В експерименті на тваринах показано, що коріння і кореневища рослини сприяють загоєнню виразки шлунка, мають спазмолітичну, холінолітичну та антигістамінну властивості. Препарати солодкового кореня застосовують у разі захворювань дихальних шляхів, як відхаркувальний пом'якшувальний, сечогінний засіб, а також за хронічних запорів; останніми роками - за захворювань, пов'язаних із порушенням водного й мінерального обміну, і для лікування виразки шлунка та дванадцятипалої кишки. Лікувальний ефект соку коріння солодки при виразці шлунка відзначив Kunert у 1955 р.За його спостереженнями, 40 г соку на день знімають або зменшують біль, а рубцювання виразки відбувається через місяць.
Корінь солодки входить до складу складного лакричного порошку, до складу зборів: грудного, шлункового, проносного, протигеморойного, сечогінного тощо. У тибетській медицині використовують під час лікування хворих на туберкульоз легень, при захворюваннях серцево-судинної системи і як протизапальний засіб.
У Болгарії корінь солодки використовують як протизапальний, сечогінний, проносний, знеболювальний засіб, у разі запалення дихальних шляхів. Клінічними дослідженнями встановлено цілющу дію при виразковій хворобі шлунка. Болгарські вчені зазначають, що за тривалого застосування препаратів солодки може виникнути порушення електролітно-водної рівноваги і призвести до утворення набряків (за 25 років застосування солодки невеликими дозами в зборах нами відмічено тільки один випадок утворення незначної набряклості).
У китайській медицині вважають, що корінь солодки за своїм значенням не поступається женьшеню, його вживають як протигарячковий, болезаспокійливий, обволікальний, відхаркувальний, легкий послаблювальний засіб і в разі екземи.
Препарати солодки застосовують у вигляді порошків, густого екстракту, сиропу, пігулок, а також для поліпшення смаку мікстур і для інших цілей.
У Польщі та в Австрії корінь солодки використовують за захворювань шлунка, за кашлю і як сечогінний засіб у вигляді відвару і соку.
Кореневище і корінь солодки є офіційними в більшості країн світу (Klan, 1948), зокрема й СРСР.
У Франції застосовують препарати солодки - сироп із кореня за ревматизму, бронхіту та інфекційних захворювань.
У народній медицині корінь солодки застосовували з найдавніших часів. Його використовували як складову речовину майже у всіх лікувальних засобах. У Стародавній Греції - за кашлю, астми тощо. Починаючи з середніх віків він згадується у всіх медичних книгах і списках лікарських речовин. Абу Алі Ібн-Сіна рекомендував коріння солодки при захворюваннях нирок і сечового міхура, гастритах, лихоманці, хворобах легенів тощо.
У харчовій промисловості - для підсолоджування пива, квасів, лимонадів, для мочіння яблук тощо.
Коріння і підземні пагони солодки голої ми використовуємо як болезаспокійливий, протизапальний, такий, що поліпшує обмін речовин, і проносний засіб. Препарати солодки потрібно приймати невеликими дозами з перервами..
