Поширений аїр майже по всій Європейській частині СРСР, на Кавказі, в Сибіру, в Середній Азії. Зростає по берегах річок, струмків, водних басейнів з мулистим ґрунтом і на заболочених місцях. Іноді утворює зарості.
Використовують кореневища (ірний корінь), які викопують восени або на початку зими, коли рівень води знижується. Запах ароматний, смак пряногоркуватий.
Хімічний склад
Лікувальні властивості лепехи зумовлені тим, що в ній міститься великий відсоток корисних речовин. У кореневищі знайдено ефірну олію (до 4,8%) складного складу: евгенол (до 6%), азориновий альдегід (носій запаху), трициклічний спирт, алкалоїд каламін, каламенол, пальмітинову кислоту тощо. Крім ефірної олії, в кореневищі виявлено гіркий глікозид акорин, аскорбінову кислоту до 150 мг, дубильні речовини, камедь, крохмаль. У листі знайдено ефірну олію, дубильні речовини.
Лікувальні властивості лепехи дають змогу використовувати цю рослину в медицині.
Дія та застосування лепехи в медицині
Застосування лепехи в медицині досить широке. Акорин підвищує збудливість до смакового подразнення і посилює рефлекторне відділення шлункового соку. Відвар із кореневища посилює секрецію соляної кислоти, особливо у хворих зі зниженою секрецією шлункового вмісту.
Встановлено, що екстракт із рослини спричиняє аналгезію і знижує артеріальний тиск. В експерименті водний препарат рослини має негативну інотропну дію на ізольоване серце жаби. Спиртовий екстракт виявляє фунгістатичну активність; крім того, має седативну дію. Застосування лепехи в медицині частіше використовують як ароматичну гіркоту для підвищення апетиту і поліпшення травлення, а також як тонізувальний засіб у разі пригнічення центральної нервової системи. Останнім часом застосування лепехи в медицині використовують для лікування виразкової хвороби шлунка. Порошок кореневища лепехи входить до складу препарату "Вікалін" для лікування виразкової хвороби шлунка і дванадцятипалої кишки.
У тибетській медицині кореневище застосовують як тонізувальний і протиглистовий засіб, входить до складу пластирів для лікування деяких уражень кісток. Лікувальні властивості лепехи в китайській медицині застосовують також як тонізувальний, збудливий, протипроносний засіб і в разі метеоризму; крім того, призначають у разі ревматизму. Настоянка, на думку китайських лікарів, покращує зір і слух. Кореневище разом із листям використовують як жарознижувальний засіб, зовнішньо у вигляді гарячих ванн. Застосування лепехи в медицині широко практикується в Польщі як відхаркувальний, протизапальний засіб; у разі захворювань шлунка, нападів кашлю. Зовнішньо - у разі випадіння волосся.
Лікувальні властивості лепехи зробили її кореневище офіційною сировиною в СРСР і низці інших країн світу (Klan, 1948).
Застосування лепехи в медицині в Болгарії, а саме її кореневища, як одного з найкращих шлункових, гірких засобів, допомагає збудити апетит, поліпшити травлення. Аїр чинить анестезуючу дію на слизові оболонки. Кореневище рекомендується приймати за ахілії шлунка, болю в ділянці шлунково-кишкового тракту, за підвищеної секреції, а також за проносів: 3-4 г подрібненого кореневища заварити 250 мл окропу, дати охолонути, приймати за півгодини до їди в теплому вигляді. Добова доза 500 мл.
У болгарській народній медицині кореневище використовують у разі анемії, захворювань жовчного міхура, нирок, порушення менструального циклу. Ефірну олію використовують у разі істерії, шлункових кольок тощо.
У Франції корінь лепехи знаходить менше застосування, ніж у НДР, ФРН і Швейцарії, де його широко вживають як збудливий, тонізуючий шлунково-кишковий тракт, протизапальний і ароматичний засіб, що тонізує шлунково-кишковий тракт. Застосовують лепеху у вигляді настою, відвару (8-10 г на 1 л води. Приймати по 150 г перед їдою).
Корінь лепехи можна настоювати на вині: 8 г на 1 л вина і вживати як протиблювотний засіб по 20 г перед появою блювотного рефлексу.
Лікувальні властивості лепехи в російській народній медицині використовували для збудження діяльності шлунково-кишкового тракту, як болезаспокійливий, відхаркувальний, дезінфікувальний засіб, а також за цинги (полоскання рота спиртовою настоянкою), за подагри, золотухи, рахіту тощо. У разі печії кореневище застосовується у вигляді порошку всередину. Зовнішньо ним посипають рани і гнійні виразки. За різних жіночих хвороб застосовується у вигляді сидячих ванн. У глибоку старовину кореневище жували за епідемії холери, за висипного тифу і грипу. У разі альвеолярної піореї рекомендується жування порошку або полоскання відваром (порошок по 0,2-0,3 г 3 рази на день).
Настоянку готують так: 20 г кореневища і 100 г спирту настоюють 8 днів у теплому місці. Приймають по 20 крапель 3 рази на день до їди.
Корінь лепехи ми використовуємо як ароматичний, болезаспокійливий, такий, що тонізує центральну нервову систему і підвищує секрецію шлункового вмісту засіб. Застосовуємо в разі гастритів зі зниженою кислотністю додатково до збору № 1. Крім того, він входить до складу збору № 8 для лікування трихомонадного кольпіту.
Кореневище як прянощі використовують у лікеро-горілчаному виробництві, у рибній промисловості: у кулінарії його використовують замість лаврового листа. Ефірну олію застосовують при приготуванні косметичних виробів.
Ми спостерігали дію настою кореня лепехи в суміші з корою дуба в рівних частинах за альвеолярної піореї та неприємного запаху з рота.
:рис1:.
