:рис1:
Використовується надземна частина рослини, зібрана до плодоношення. Смак реп'яшок звичайний має гіркуватий, терпкий, терпкий, запах слабкий, пряний.
Хімічний склад
У листі, стеблах і квітках знайдено дубильні речовини, ефірну олію, гіркий глікозид, мінеральні солі, гіркоту, сліди нікотинової кислоти, вітаміни групи В, флавоноїди, кумарин, стероїдні сапоніни, сліди алкалоїдів. Трава реп'яшка мало вивчена і в науковій медицині СРСР не використовується.
За даними німецьких дослідників, у траві знайдено холін, органічні кислоти, кремнієву кислоту (Dorfler, Roselt, 1964).
Дія та застосування
Застосовують траву ріп'яшка в НДР майже виключно у вигляді чаю в разі захворювань шлунково-кишкового тракту, жовчного міхура, у вигляді настоянки або полоскання - у разі захворювань порожнини рота. У разі ран на шкірі - у вигляді компресу з відвару трави.
В Австрії використовують реп'яшок звичайний у вигляді відвару або порошку в разі ангіни, спазмів вен, фурункулів. У народній медицині Австрії застосовують у разі захворювань печінки, жовчного міхура, кровотеч, а також у разі ран, що погано гояться.
У Франції Leclerc у своїй книжці про фітотерапію пише, що реп'яшок звичайний можна використовувати в разі запалення горла у вигляді "агримонного полоскання" щонайменше 5 разів на день (100 г сухого листя реп'яшка на 1 л води, кип'ятити, поки не зменшиться на 1%, процідити, додати рожевого меду). Такі полоскання, пише він, необхідно рекомендувати проповідникам, викладачам, яким доводиться багато і довго говорити. Настій із листя реп'яшка також рекомендується в разі мігрені, розладів шлунка. Деякі автори рекомендують рослину як місцевий засіб у разі пухлин, ударів, вивихів. Для цього готують суміш, що складається з подрібненого листя парила, оцту й пшеничних висівок у рівних кількостях, кип'ятять на повільному вогні до отримання однорідної густої маси, яку накладають як компрес у якомога гарячішому вигляді вранці та ввечері до одужання.
У болгарській медицині використовують траву реп'яшка без задерев'янілих стебел у вигляді настою в разі захворювань печінки, жовчного міхура (гепатиту, жовтяниці, каменів жовчного міхура), а також як додаткову терапію в разі ревматизму, діареї. Зовнішньо - у вигляді промивань при запальних захворюваннях горла, носа, дерматитах, фурункульозі тощо. У болгарській народній медицині використовують у разі захворювань шкіри, атонії сечового міхура і нічного нетримання сечі.
У вітчизняній народній медицині застосовували як гіркоту в разі захворювань шлунка й кишечнику, особливо в разі проносу, у разі захворювань печінки, жовтяниці, в разі ревматизму, захворювань легень, у разі кровотеч, геморою, як в'яжучий і сечогінний засіб..
